Була собі пані, та така… така… Ну, от побачите самі, яка!
Прийшов до неї дід, – старець, що милостині просить. Прийшов під двері, молиться та примовляє: «Подайте, Христа ради! подайте убогому для спасіння душі, милосердна пані!»
Почула пані та й думає: – «А справді! дам уже я йому що-небудь, – от хоч би оце яєчко-зносочок! Що вже там жалувати? Тож для спасіння своєї душі!» Закликала діда в хату, дала йому те яєчко, приказуючи: «На тобі, дідусю, яєчко, іззіж, старенький, та помолися за мене Богові!»
Узяв дід яєчко, дякує: «Спасибі вам, пані! Нехай вам Господь заплатить за вашу добрість!»
Пішов дід, а пані й думає: – «От і добре, що я дала йому те яєчко, – що вже жалувати! Тільки коли б же то він пам’ятав!» Та й гукає на діда: – «Діду! Діду! Вернися!»
Вертається дід (може думав, що пані ще що дасть), кланяється. А пані пита його: «Діду! діду! чи я ж тобі дала яєчко?»
– Дали, пані, – нехай Господь спасе вашу душу! Нехай вам дає щастя й здоров’ячка, – і вам, і вашим діточкам!»
– Ну, іди ж собі, йди! – каже пані, та й думає: «Ні, таки пам’ятає за мій дар».
Але подумала-подумала пані та й знов кличе діда: – «Діду! діду! вернися!».
– Що там таке знов? – думає дід вертаючись. А пані знов його питає: – «Діду! діду! чи я тобі дала яєчко?».
– Дали, пані, нехай вам Бог дає панування! Нехай вам Господь дає чого ви собі просите!»
– Ну, добре!., думає пані. – Нехай же молить Бога, нехай пам’ятає!». Коли бачить пані, що дід уже за ворітьми – так швиденько пішов. «Ой, забуде, ій-Бо, забуде!» Та давай гукати у голос: «Діду! діду! вернися!..».
Вертається дід знов. «Що це, Боже мій», – думає дід, – «не дає мені з двору вийти!»
Підійшов, а пані знов його питає: «Чи я, тобі, діду, дала яєчко?»
Взяла вже тоді старого досада: «Та дали, – каже, – бодай вам дихати не дало! Подарували те нещасне яєчко, та все мені очі вибиваєте! Нате вам його!» Та й кинув пані яєчко.
– Овва! – думає пані. – Через того клятого діда і спасіння душі пропало, і яєчко розбилось!..
