Жив-був на столі у хлопчика Володі Олівець.
Якось, коли Володя спав, на стіл залізло Мишеня. Побачило Олівець, схопило і потягло до себе в нірку.
– Відпусти мене, будь ласка! — благав Олівець. — Ну, навіщо я тобі потрібен? Я дерев’яний, і мене не можна їсти.
— Я тебе гризтиму! — сказало Мишеня. — У мене сверблять зуби, і я весь час повинен щось гризти. Ось так! — І Мишеня боляче вкусило Олівець.
– Ой, – сказав Олівець. — Тоді дай мені востаннє щось намалювати, а потім роби, що хочеш.
— Так і бути, — погодилося Мишеня, — малюй! Але потім я тебе все одно погризу на дрібні шматочки.
Зітхнув важко Олівець і намалював круг.
– Це сир? — спитало Мишеня.
— Можливо, сир, — сказав Олівець і намалював ще три маленькі кружечки.
— Ну, звичайно, сир, а це дірочки в ньому, — здогадався Мишеня.
— Можливо, дірочки, — погодився Олівець і намалював ще один великий круг.
– Це яблуко! — закричало Мишеня.
— Можливо, і яблуко, — сказав Олівець і намалював кілька таких довгих кружечків.
– Я знаю, це сардельки! — закричало, облизуючись, Мишеня. — Ну, закінчуй швидше, у мене страшенно сверблять зуби.
— Стривай хвилинку, — сказав Олівець.
І коли він почав малювати кігтики, Мишеня закричало:
— Це схоже на ко… Не малюй більше!
А Олівець уже намалював великі вуса.
— Та це справжня кішка! — пискнуло перелякане Мишеня. – Рятуйте! – І кинулося до себе в нірку.
З того часу Мишеня звідти носа не показувало. А Олівець у Володі досі живе, тільки він став дуже маленьким.
І ти своїм олівцем спробуй намалювати таку кішку, на страх мишеняті.
