Жила в тундрі маленька мишка. От якось сиділа вона у своїй нірці, кип’ятила чай на вогнищі й чекала лисицю в гості.
Зайшла лисиця до нори. Мишка й каже:
– Ти прийшла!
– Еге! – відповіла лисиця. – Давай пограємо, поки скипить чай!
– Ні, почекай трохи, спочатку поп’ємо чаю!
Лисиця розсердилася і хотіла йти. Мишка злякалася, що лисиця піде, і погодилася.
– Як ми будемо грати? – запитала мишка.
– Нумо стрибати.
Почали вони стрибати. Лиса стрибнула вище. Програла мишка.
Мишка каже:
– Тепер давай грати в хованки – хто кого знайде, той і переможе!
Довго сперечалися, хто буде першим ховатися. Перемогла лисиця мишку.
Сховалася лисиця, а пухнастий хвіст назовні залишила.
Витягла мишка лисицю за хвіст. Потім мишка сховалася. Лисиця півдня її шукала, не знайшла та й каже мишці:
– Ти хоч голос подай мені!
Мишка одразу ж відповіла:
– Я тут!
Лисиця кинулася на голос, а мишки там вже немає. Так мишка кричала: “Я тут!” – і перебігала з одного місця на інше, а лисиця ганялася за мишкою ще півдня, поки не впала біля вогнища, ледве переводячи дух.
– Виходь, ти перемогла! – сказала лисиця мишці. – Підемо чай пити!
Дивляться – а чай вже давно увесь википів.