TOU

Мисливець і пан Цецин

Мисливець і пан ЦецинКолись давно жив молодий мисливець. У нього була жінка – чорноока, як ластівка. Чоловік щоднини ходив на полювання, але не думав про дичину. Весь час мав на гадці свою гарну жінку, що лишилася вдома одна.

А на горі, не дуже далеко, був замок пана Цецина. Пан мав сина, хитрого, як лис, і злого, як вовк. Йому дуже сподобалася жіночка мисливця. Завжди бродив коло її хатки, як звір коло кошари, і пантрував, коли чоловік подасться у ліс. А тільки той виходив із дому, як син пана Цецнна забігав до хати і казав молодиці, що через неї не спить, не їсть, не п’є…

Одного разу старий пан покликав лісника і наказав йому:

– Підеш у темні ліси, заб’єш ведмедя і принесеш мені його шкіру.

– Я це зроблю, але й жінку візьму із собою.

– Ні, вона там може застудитися. Най лишається вдома.

Чоловік розсердився, та не сказав більше ні півслова. Він пішов лісами. Очі не виділи ведмедя – їм привиджався увесь час син Цецина. Раптом мисливець кинувся в корчі, та й побіг, як олень, до своєї хати. А там справді панич! Чоловік зірвав із плеча фузію і вистрілив. Син Цецина упав серед хати.

Гайдуки схопили мисливця і – до пана. Той сказар:

– Ти вбив мого сина й мусиш піти туди, куди пішов мій син… Твоя файна жінка дістанеться моїм гайдукам.

Мисливець подивився на пана й відповів:

– Можеш мене вбити – я не боюся смерті. Та не чіпай моєї жінки. Вона не є винна…

Пан Цецин подумав, а потім сказав:

– Під цим замком – темниці. Я послав туди одного парубка дізнатися, що там за другий світ. Але він не вернувся, і ніхто не знає, що з ним сталося… Тепер ти, мисливче, маєш туди піти. Як вернешся з якоюсь новиною, то подарую тобі життя.

– Най буде, я піду…

Гайдуки схопили чоловіка і кинули в темницю, що була під замком. Зі стелі та стін нападало всіляке гаддя. Чоловік зі страху втратив пам’ять. Коли знов розплющив очі, вже був у такій залі, яка могла хіба що приснитися.

Зі стелі світив місяць, ясніли зорі. А серед залу знищувався золотий престол. На тім престолі сидів білий дід з довгою бородою. Довкола нього повклякали карлики.

Раптом велика сила підняла мисливця, понесла до престолу. Старий подивився на нього сердито:

– І ти захотів золота? Обікрали землю, а тепер добираєтесь і до її душі?

– Мені, світлий царю, не треба твоїх скарбів,– відповів мисливець.– Я прийшов сюди тому, аби врятувати від біди мою жінку. Над нею хотів позбиткуватися панич, та я йому за те вкоротив дні. І пан Цецин покарав мене: послав мене дізнатися про всі таємниці підземного царства. Як принесу якусь новину, то пан мені подарує життя й не буде збиткуватися із моєї жінки.

Підземний цар спохмурнів і каже:

– Ой захланний є той пап! Він і далі робить людям зле. Та хіба він не знає, що буде за те покараний? Понеси йому оце, на що він чекає…

Дід подав мисливцеві золотого перстня і зник з-перед очей. Зник десь і палац. А чоловік стояв надворі, вже перед входом до темниці. Віл розглянувся й пішов до пана Цецина:

– Я вернувся, пане, з підземного царства. Цар передав тобі золотий перстень, аби ти утішився…

Цецин зблід і крикнув гайдукам:

– Прив’яжіть мисливця разом з жінкою до дерева – най їх звірі роздеруть!

Привели жінку, зв’язали їм руки і погнали в ліс. Але коли ступили за браму, то раптом почули, як земля захиталася і зчинився гуркіт. За хвильку замка не було – його стіни й дах лежали на землі.

Над руїнами ще й досі гуде вітер. А люди переказують казки про чорну душу пана Цецина. Оце і я вам розповів.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі