Нагорода за доброту

В одному селищі жили колись чоловік та дружина. Чоловіка звали Пеліпе, дружину – Кларою. Пеліпе та Кларі дуже хотілося сина, але вони прожили разом кілька років, а дітей у них не було.

Якось увечері вони сиділи біля вікна своєї хатини, дивилися на чужих дітей і розмовляли.

– Як я хочу, щоб у нас був хлопчик! Він би теж грав із дітьми на вулиці, а ми дивилися б і раділи, – сказала Клара. – Багато разів я молила небо послати нам дитину, але якщо воно не почула моїх молитов, то хай хоч нечистий дух нам допоможе. Я згідна навіть, щоб мій син потім служив йому.

Минув рік, і Клара, на превелику радість Пеліпе, народила гарного сина, якого назвали Ідо.

Якось Клара і Пеліпе сиділи за столом і розмовляли, і раптом хтось постукав у двері.

– Увійдіть! – крикнув Пеліпе.

– Ні, хай краще твоя дружина Клара вийде сюди, мені треба з нею поговорити, – відповів йому грубий голос.

Клара, тремтячи, відчинила двері і заціпеніла від жаху – за дверима стояла людина, схожа на ведмедя.

– Не бійся мене, – сказав він, – я тобі нічого поганого не зроблю. Я прийшов за твоїм сином, якого ти обіцяла мені ще до його народження.

– Я виконаю свою обіцянку і віддам тобі сина, – сказала Клара і заплакала. – Ось мій син, бери його, якщо він належить тобі.

Ідо, якому йшов уже сімнадцятий рік, анітрохи не злякався нечистого і сказав:

– Добре. Коли мати обіцяла, я піду з тобою.

Він попрощався з батьками і пішов із дому. Нечистий дух повів Ідо у свою печеру далеко від селища. Там він сказав юнакові:

– Роздягайся, ми поміняємось з тобою одягом.

Ідо довелося вдягнути на себе ведмежу шкуру нечистого духа, а нечистий дух одяг Ідо. Після цього він простягнув юнакові мішок грошей і сказав:

– Візьми ці гроші та йди мандрувати світом. Якщо ти зумієш сім років витрачати гроші тільки на добрі діла, то я тобі дам свободу. Якщо ж витратиш гроші на погане, то я заберу тебе до себе назовсім.

Сказавши це, нечистий дух зник.

Ідо подався мандрувати. На шостий рік своїх мандрівок, проходячи через одне селище, він побачив, як судять стару жінку. Ідо запитав:

– За що судять цю стареньку?

– Вона взяла гроші у борг і не може їх повернути. За це її посадять у в’язницю, – сказали люди, а самі подумали: Що це за чудовисько до нас з’явилося?

Ідо заплатив зі своїх грошей борг старої жінки і цим звільнив її від в’язниці. Жінка не знала, чим віддячити йому. Інших людей у селищі вигляд Ідо налякав, переночувати йому не було де, і старенька повела його до себе.

У цієї старої жінки було три дочки. Привівши Ідо, схожого на ведмедя, до себе додому, вона покликала старшу дочку і сказала їй:

– Ця людина врятувала мене від в’язниці, мені нема чим віддячити її за доброту, і я хочу, щоб ти вийшла за нього заміж.

Дочка відповіла:

– Матінко, навіщо ти привела сюди такого виродка? Ні, я не вийду за нього заміж, я знайду кращого чоловіка.

Тоді мати покликала середню дочку і попросила те саме. Але й ця дочка відмовилася. Нарешті старенька з тим самим проханням звернулася до молодшої дочки. Вислухавши матір, молодша дочка сказала:

– Мамо, якщо більше нема чим відплатити цій людині за її доброту, я вийду за нього заміж.

А треба сказати, що молодша дочка була красуня, яких мало, і Ідо дуже зрадів, коли почув її слова. Але одружитися одразу Ідо не міг – за угодою з нечистим духом він мав мандрувати ще рік. Ідо сказав дівчині:

– Ти чекатимеш мене? За рік я повернуся.

– Добре, – погодилася дівчина, – я на тебе чекатиму. А щоб ти не забув мене, візьми половину моєї хустини.

І вона простягнула половину своєї хустини Ідо.

Віддавши старенькій половину грошей, що залишалися в нього, Ідо пішов далі. Коли останній рік мандрівок минув, Ідо вирушив до печери, в якій жив нечистий дух, і запитав його:

– Виконав я твою умову?

Нечистий дух відповів:

– Так, ти виконав умову, і ти переміг. Усі сім років твоїх мандрівок ти витрачав гроші лише на добрі діла. Тепер ми з тобою знову поміняємось одягом.

Нечистий дух віддав одяг юнакові, який за ці роки став красенем із красенів – тільки ніхто не бачив цього через ведмежу шкуру. Переодягнувшись, Ідо відразу ж подався до своєї нареченої.

Коли старші дочки довідалися, що до будинку прийшов юнак незвичайної краси, вони одягли свої найкращі сукні – сестри думали, що він прийшов свататися до однієї з них. Але Ідо сказав, звертаючись до молодшої сестри:

– Я твій наречений. Сім років довелося мені носити ведмежу шкуру, але цей термін скінчився. Ось половина твоєї хустини, ти дала мені її перед розлукою.

Почувши це, старші сестри мало не померли від заздрощів, зате молодша була безмірно щаслива: Ідо повернувся, та ще таким красенем! Її, як і нареченого, доля також нагородила за доброту.

І не описати словами радість батьків Ідо, коли їх покликали на весілля, і вони дізналися, що добрі справи сина звільнили його з-під влади нечистого духа.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі