Жило на світі левеня. Воно було зовсім маленьким і ще нічого не знало. І за те, що воно ставило по тисячі запитань за хвилину, йому міцно діставалося від суворої мами. Одного разу під час прогулянки левеня зустріло незнайомого звіра.
– Може познайомимося? — запропонував воно першим, бо було, до того ж, неймовірно цікавим.
— А вам дуже хочеться? — запитав незнайомий звір.
– Дуже-дуже-дуже! — зраділо левеня. — Страшно люблю знайомитись. Щодо мене, то я — левеня.
— Бачу, що не корова, — пробурчав незнайомий звір. Потім він простяг лапу і назвався: — Ягуар…
— Розумію, — сказало левеня. – Ти – гуар, так?
— По-перше, не «ти», а «ви». Це некультурно незнайомого звіра називати на «ти».
— Вибачаюсь, дорогий вигуар!
— А по-друге, не вигуар, а Ягуар.
— Я й кажу: вигуар.
— Зрозумій, левеня: я — Ягуар.
– Зрозумів! Ви – вигуар.
— До чого ж ти нетямуще, левенятко! — образився Ягуар.
— Це, мабуть, тому, що я ще маленький, — зітхнуло левеня.
– Маю честь! — гаркнув Ягуар. — Ось підростеш, малюче, тоді й приходь знайомитись! З цими словами розлючений Ягуар пішов своєю дорогою, а левеня — своєю. «Некрасиво вийшло, — подумало левеня. — Я до нього з щирою душею, а він образився. Ні, з сьогоднішнього дня я обов’язково перевиховаюся і всіх незнайомих звірів на «ви» називатиму…» Іде левеня, а назустріч йому Великий-Волохатий-Рогатий Як.
— Доброго дня, — заїкаючись, промовило левеня. – Р-радий п-поз-знайомитись!
— Доброго дня, леве, — відповів Великий-Волохатий-Рогатий Як.
– Ой! А звідки ви знаєте мене?
— Я знаю всіх!
– А хто ви такий? — спитав левеня.
— Я, між іншим, бик Як. Пора б знати! — буркнув Великий-Волохатий-Рогатий Як.
— Ніколи раніше про вас не чув, — щиро зізналося левеня. — Перепрошую, шановний… е-е-е… вик…
– Який ще вик? — насупився Великий-Мохнатий-Рогатий Як.
— Як ви сказали, так я й повторив, — розгубилося левеня.
Великий-Волохатий-Рогатий Як стукнув себе копитом у груди і сказав:
– Як! Ну, повтори!
— Вік, — сказав левеня.
— Е-е, та з ким я розмовляю? Ти такий нетямущий, що шкода навіть час тратити! — лаяв левеня Великий-Волохатий-Рогатий Як, махнув хвостом і пішов геть.
Засмутилося бідне левеня. Жаль йому себе стало: «І чого це вони до мене чіпляються? Нетямущий, нерозумний! Може, я більше їх розумію!
Раптом бачить він: вискочило щось з-під каменя Щось-зелене-з-хвостиком. Вискочило — і пищить:
— Куди йдеш, левеня?
– Нікуди не йду. Просто так гуляю, — відповіло левеня. — А ви… що таке?
— Не таке, а таке. Ящірка я.
— Ви перша… вищірка, з якою я зустрівся! — гордо прокричало левеня.
— Тільки не вищірка, а ящірка! – хихикнуло Щось-Зелене-З-Хвостиком. — Ось нерозумний! Левеня зібралося знову виправдовуватися, але Щось-Зелене-З-Хвостиком швидко заховалося під камінь і більше не показувалося. Постояло-постояло левеня і додому попленталося. Іде й розмірковує: «Або я знайомитись не вмію, або самі вони страшенно незрозумілі — і цей вигуар, і цей вик, і ця вищірка! Спитаю краще маму. Мама все знає!