І тру-ля-ля, і тра-ля-ля! –
Ось казочка про короля.
Був собі король,
Що про своїх підданих не піклувався,
А тільки чепурився
і САМ СОБОЮ ПИШАВСЯ.
От якось прокинувся він зранку,
Почухав заспану голову,
Не пішов до сніданку:
«Щось не те, як на те,
Щось не так, позаяк
Не шанують мене мої люди однак.
Чогось би мені ОТАКОГО –
НЕЧУВАНОГО, неземного,
Щоб КОЖНИЙ побачив
І зблизька, й здаля,
Що кращого в світі НЕМА короля»!
Тут защіпка у брамі – клац!
Дві видри стукають в палац.
Махають лапками: «Ля-ля!..
Ми – ЗНАХІДКА для короля!»
Вклонились низько край воріт
І мило крикнули: «Привіт!
Ми – кутюр’є, тобто кравці,
НАЙКРАЩІ в світі молодці.
Ми вам, ясний королю наш,
Таке пошиєм що АЖ-АЖ!
Всі просто оніміють
І зразу зрозуміють:
ОВ-ВА! Такого КОРОЛЯ
Іще НЕ БАЧИЛА земля!»
– Це те, що треба! Трум-бам-боль! –
Сказав утішений король.
– О, це не все ще! Є у нас
Щось ДИВОВИЖНІШЕ для вас…
Ми маємо небесні дари –
Впрядемо у тканину чари,
Від чого зробиться тканина
Не тільки ВІЧНА, а й НЕЗРИМА
Для ВСІХ ДУРНИХ,
А ще – для ТИХ,
Которі не до ладу
ЗАЙМАЮТЬ НЕ СВОЮ ПОСАДУ.
(Торбинка ЗОЛОТИХ талярів
ПІДСИЛИТЬ дію наших чарів).
– Та це ж ЧУДОВО!
Брум-бам-боль! –
Гукнув утішений король.
Це – ГЕНІАЛЬНО!..
Кличте раду!
Врядіть нечувану параду!
Я вийду в НОВОМУ вбранні,
І всі ПОКЛОНЯТЬСЯ мені!
Та тут від підскарбія черепахи
Почулися ЖАЛІБНІ охи і ахи:
«Чи ж під силу нам це? Що за свято?
У скарбниці грошей НЕБАГАТО…»
Заєць зітхнув: «Величе-Е-Е-ЗНІ суми
Пішли на взуття, капелюхи й костюми».
– ДУРНИЦІ! – закричав король. –
В цього вбрання – ДЕРЖАВНА роль!
Я вмить побачу хто є хто:
Хто – МУДРАГЕЛЬ, а хто – НІХТО!
Оце майстри! Оце хороші!..
МЕРЩИЙ давайте видрам ГРОШІ!
Король наш вельми ошукався –
У лапки ШАХРАЯМ попався.
(Були ті видри шахраючки,
Робили КЕПСЬКІ всякі штучки).
Як їх лишили працювати,
Вони почали танцювати –
Регочуть, скачуть, мають втіху,
Аж рачки повзають від сміху:
– Ми вмієм гарно жити –
Навіщо одяг шити?
Ми краще – гоп і тру-ля-ля! –
ПОШИЄМ В ДУРНІ КОРОЛЯ!!!
Руками смішно так ведуть,
І буцімто тканину тчуть…
Так ПРЯЛИ цю БРЕХНЮ
ТРИ днини,
Але – даруйте –
БЕЗ тканини.
А бідний заєць під дверима
Нервово знизував плечима,
Тулився вухом, наслухав,
Та так НІЧОГО й не доп’яв…
Така печаль, ТАКА непруха –
Короткий розум, довгі вуха…
Три дні минуло і три ночі,
А наш король не стулить очі:
Клопочеться з самого рання:
«Вже час ПОБАЧИТИ убрання!..
Але стривайте! – схаменувся
І мовби весь аж стрепенувся. –
А що ж то буде, – мовить строго, –
Як не побачу там НІЧОГО?
Мене б це вельми засмутило,
Бо Я ж – КОРОЛЬ, а не дурило…
Я краще слуг туди пошлю –
Нехай розкажуть королю…»
Отож послав він зайця з черепахою
До кімнати,
Де видри ВДАВАЛИ,
Що не втомлюються працювати…
О Боже!.. НЕ МОЖЕ бути такого!
Вони НЕ побачили там НІЧОГО!
Одежі НІЯКОЇ там не було!..
Зайцеві та черепасі аж в голові загуло…
– Ну, як вам це вбрання прекрасне? –
ХИТРУЮТЬ видри. –
Правда, КЛАСНЕ?
Заєць лиш очима кліпав,
Переляк його аж тіпав.
Та щоб не здаватись дурнем,
Мовив голосом культурним:
– Ду-дуже мило… Ду-дуже мило…
(«Та невже це Я – ДУРИЛО?!
Ще й не на СВОЄМУ місці?!
О-хо-хо… невтішні вісті…»).
Король аж гикав з нетерплячки
І важко дихав, мов з гарячки:
– Ну ж, не мовчить! ДОПОВІДАЙТЕ,
І відповідь жадану дайте:
Оте ВБРАННЯ, воно – ЧУДОВЕ?
Розкішне, ПИШНЕ, СУПЕРОВЕ?
Як мовлять давні греки –
КЛЬОВЕ?
Кажіть, як є: воно – МОЄ?
Заєць з черепахою очі ховали,
Правди не казали,
А хвацько БРЕХАЛИ:
– Сія КРАСА хвилює зір!
ТАКИЙ фасон! ТАКИЙ узір!
Вбрання, звичайно ж, ВАШЕ!
(«Як добре, що не наше»).
І ось нарешті день паради –
Все королівство ходить раде!
О ЯК же видри метушились,
З голками й ножицями вились!
Заскакують довкола короля,
Прицмокують лукаво: «О-ля-ля!
Неперевершено! Мур-мур!
ЯКА КРАСА! Який гламур!
Вбрання пасує ІДЕАЛЬНО!
Ви в ньому – супермен! Реально!..».
Король щосили НАМАГАВСЯ
вдавати, що не ошукався.
Байдуже, що його півдня
ВДЯГАЛИ В ТЕ, ЧОГО НЕМА.
І ось виходить з високої брами
Королівська процесія –
З сурмами і прапорами.
О, як ГОРДО ступає КОРОЛЬ –
НЕЗЕМНА його роль!
Салюти БАХКАЮТЬ,
Всі охають і ахкають,
І придивляються, і приглядаються
І тупляться, і ВИТРІЩАЮТЬСЯ…
– ОЦЕ краса! ОЦЕ фасон!
Оце ВБРАННЯ!
Це – сон, це… сон…
Всі ЗЛЯКАНІ були на тім параді,
Й казали ГЕТЬ НЕ ТЕ,
Що бачили насправді.
І тоді у ту хвилину
Над юрбою враз полинув
Жабеняти КРИК бадьорий:
– ГЛЯНЬТЕ, а король наш –
ГОЛИЙ!!!
Цей дитячий голосочок
Всіх збудив, немов дзвіночок.
Всі головами смикали
І пальчиками тикали,
Сміялися, свистали
І гучно РЕГОТАЛИ:
– Та він і справді – ГОЛИЙ
Та ще й на РОЗУМ КВОЛИЙ!..
ОВВА!.. ТАКОГО короля
Іще НЕ БАЧИЛА земля!..
———————————
І тру-ля-ля, і тра-ля-ля –
Отак мале маля
Вмить ВИКРИЛО шахрайство
Й ДУРНОГО короля!
Тут нашій казочці – кінець.
Хто зрозумів
Той МОЛОДЕЦЬ!