Холодно і тихо стало в лісі. Заєць прислухався — жодного звуку. Лише осика на тому березі тремтіла останнім листям.
Заєць спустився до річки. Річка повільно несла важку, темну воду. Заєць став стовпчиком і поворухнув вухами.
– Холодно? — запитала Травинка.
– Бр-р-р! – сказав Заєць.
– Мені теж, – відповіла Травинка.
– І мені! І мені!
– Хто це говорить? — запитав Заєць.
— Це я трава. Заєць ліг на траву.
– Ой, як тепло! Як тепло! Як тепло!
– Зігрій нас! І нас! І нас! Заєць став стрибати та лягати. Стрибне — і пригорнеться до землі.
– Гей, Заєць! — крикнув з пагорба Ведмедик. – Ти що це робиш?
— Грію траву, — сказав Заєць.
– Не чую!
– Грію траву! – крикнув Заєць. — Іди сюди, грітимемо разом! Ведмедик спустився з пагорба.
– Зігрій нас! Зігрій! Зігрій! – кричали травинки.
– Бачиш? – сказав Заєць. – Їм холодно! — Знову стрибнув і ліг.
– До нас! До нас!
– Сюди! Сюди! — кричали з усіх боків.
– Що ж ти стоїш? – сказав Заєць. — Лягай! І Ведмедик ліг.
– Ой як тепло! Ой як тепло!
— І мене погрій, Ведмедику!
– І нас! І нас!
Заєць стрибав і лягав. А Ведмедик почав потихеньку перекочуватися: зі спини — на бік, з боку — на живіт.
– Зігрій! Зігрій! Нам холодно! – кричала трава. Ведмедик перекочувався з боку на бік. Заєць стрибав і незабаром загрівся весь луг.
— Хочете, ми заспіваємо вам осінню пісню трави? — запитала перша травинка.
— Співайте, — сказав Заєць.
І трава почала співати. Ведмедик перекочувався, а Заєць — стрибав.
– Гей! Що ви там робите? — крикнув з пагорба Їжачок.
– Гріємо траву! – крикнув Заєць.
-Що?
– Гріємо траву! — крикнув Ведмедик.
— Ви застудитесь! – закричав Їжачок. А травинки піднялися на повний зріст і звучно заспівали.
Співав увесь луг над річкою.
І останній листок, що тремтів на тому березі, став підтягувати.
І соснові голки, і ялинові шишки, і навіть павутиння, забуте павуком, — усі розпрямилися, посміхнулися і заспівали останню осінню пісню трави.
