Жила-була пара стоптаних домашніх капців: капець-чоловік і капець-дружина. Якби ви глянули на них уважніше, то одразу помітили б різницю між ними: капець з правої ноги був більший і товстіший, ніж капець з лівої ноги. Це й зрозуміло —лівий капець був жінкою, а правий — чоловіком.
Виготовлені вони були з буйволової шкіри і належали раджі, який правив країною Сасак, що на острові Ломбок. Раджа дуже любив свої капці, носив їх щодня з раннього ранку і до пізнього вечора. А коли він лягав спати, завжди ставив їх на поличку, дуже любив чистоту та порядок.
Але варто було раджі заснути, як з-під підлоги вилазили миші. Виблискуючи своїми круглими чорними очима, вони оглядали всю кімнату в пошуках їстівного. Однак у спальні раджі поживитись не було чим, і миші почали поглядати на капці. Буйволова шкіра пахла так смачно, що в бідних мишей текли слинки!
Обидва капці трусили не на жарт і, щоб відлякати мишей, набували лютого вигляду і грізно поглядали на них. Мишам і справді ставало не по собі. Але запах буйволової шкіри був настільки привабливим, що з кожною ніччю вони нахабніли все більше й більше. Не звертаючи уваги на грізний вигляд подружжя, миші підкрадалися до нього все ближче і ближче. А капці тремтіли від страху.
І ось одного разу вночі миші підібралися до них майже впритул і ретельно обнюхали їх з усіх боків. На світанку капець-чоловік і каже своїй дружині:
— Треба знайти якийсь вихід із становища. Схоже, що миші всерйоз задумали нас з’їсти. Зараз вони забилися у свої нірки, бо почало світати; а коли знову стемніє, вони знову вилізуть і…
Чоловік важко зітхнув, дружина теж зітхнула. Після недовгих роздумів чоловік сказав:
— Миші, звичайно, сильніші за беззахисні домашні капці, які навіть не можуть врятуватися втечею. Як було б добре стати мишами! Чи не попросити нам Аллаха, щоб він перетворив нас на мишей?
Капець-дружина відповіла:
— Я твоя дружина, і ми з тобою завжди разом. Я піду за тобою, куди б ти не пішов і ким би ти не був — капцем чи мишею, це мені байдуже!
І тоді чоловік почав просити Аллаха, щоб він дозволив їм стати мишами. Аллах не залишився глухим до цього прохання. Вони відразу перетворилися на мишей, зіскочили з полички, де ночами стояли капці, і сховалися в норі.
А коли раджа прокинувся і захотів одягнути свої улюблені капці, то ніде не міг знайти їх, вони безслідно зникли. Раджа дуже розгнівався на своїх охоронців: вони, звичайно, заснули і не помітили, як у палац забрався злодій. Ті клялися, що ні на мить не стуляли очей і не підпускали жодної людини. Але раджа їм не повірив. Куди ж, у такому разі, могли подітися капці?
А капці, перетворившись на мишей, жили тепер під підлогою. Їм було трохи сумно; більше вони вже не могли супроводжувати раджу під час його прогулянок. Зате, коли приходила ніч, вони були щасливі, тепер вони не боялися, що їх з’їдять миші. Разом з іншими мишами вони бігали кімнатами палацу в пошуках їжі.
Але якось на них кинулася величезна кішка. На щастя, чоловікові та дружині вдалося вчасно шмигнути в нірку та уникнути вірної смерті. Як у них билося від страху серце, коли вони почули жалібний писк миші, що потрапила в котячі пазурі! Як страшно бути мишею!
Чоловік важко зітхнув, дружина теж зітхнула. Чоловік і каже:
— Велика кішка з гострими кігтями, звичайно, набагато сильніша, ніж ми, бідні миші. Ото було б добре, якби ми стали котами! Чи не попросити нам Аллаха, щоб він перетворив нас на котів?
Миша-дружина відповіла:
— Я твоя дружина, і ми з тобою завжди разом. Я піду за тобою, куди б ти не пішов і ким би ти не був — капцем, мишею чи кішкою; мені це байдуже!
І тоді чоловік почав просити, щоб Аллах перетворив його на кота, а дружину його — на кішку.
Аллах зглянувся над ними, і ось вони стали кішками. Вночі вони ловили мишей, а вдень відсипалися і грілися на сонечку.
Але одного дня за ними раптом погнався великий страшний пес. З оглушливим гавканням він мчав по п’ятах двох переляканих до смерті кішок. В останню мить вони встигли видертися на дерево і, притулившись до гілки, вишкірилися і почали шипіти. Пес продовжував гавкати, стрибаючи навколо дерева, а кіт і кішка тремтіли від страху, вчепившись за гілку. Де вже тут ніжитись на сонечку! Кіт глибоко зітхнув, і кішка теж зітхнула.
— Мабуть, пес сильніший за нас, ми нещасні коти, — сказав кіт, — до чого ж добре бути псом! А що, якщо ми попросимо Аллаха перетворити нас на собак?
Кішка відповіла:
— Я твоя дружина, і ми з тобою завжди вдвох. Я піду за тобою, куди б ти не пішов і ким би ти не був — капцем чи мишею, котом чи псом; мені це байдуже!
І тоді кіт знову звернувся до Аллаха і попросив, щоб він перетворив їх на псів. І ось вони стали псами. Як їм було весело! Цілий день вони веселилися і гасали по двору. Добре бути псом!
А тим часом у дворі селяни товкли рис. Пси дуже люблять грати з людьми — ось вони й підійшли ближче, виляючи хвостами. Але не так сталося! Люди побили їх ціпками та закидали камінням. Підібгавши хвости, обидва пси зі жалібним виттям кинулися навтьоки. Тепер вони зовсім не були раді, що стали псами.
— Людина, видно, набагато сильніша, ніж ми, бідні собаки, — сказав пес із глибоким зітханням. Дружина його теж зітхнула.
— Як ти думаєш, якщо нам попросити Аллаха, щоб він перетворив нас на людей? Тоді ми вже нікого не будемо боятися, — сказав пес.
— Я твоя дружина, і ми з тобою завжди разом. Я піду за тобою, куди б ти не пішов і ким би ти не був — капцем чи мишею, котом, псом чи людиною; це мені зовсім байдуже.
І тоді пес почав просити Аллаха, щоб він перетворив їх на людей. Аллах зглянувся на них, і вони стали селянами.
Які вони були раді! Тепер вони могли побити будь-якого собаку палицею, крикнути «брись» будь-якій кішці, ну, а якщо в мишоловку траплялася миша, то вони топили її у відрі. А у святкові дні вони розгулювали всюди в капцях. Дуже приємно бути людиною!
Але гарному життю скоро прийшов кінець. Сільський староста скликав усіх мешканців села та наказав їм прокладати нову дорогу.
Від ранку до світанку селяни тепер працювали, не розгинаючи спини, під палючими променями сонця. Дружина носила важке каміння, а чоловік розбивав його молотом. Від утоми вони ледве дихали, і піт котився з них градом. Так пройшов перший день, другий день, третій день, четвертий день – важкій роботі не було кінця.
Вони знемагали від спеки і вибивалися з сил, а до них раз у раз під’їжджав верхи на коні сільський староста і лаяв за повільну роботу. Селянин важко зітхнув, і його дружина теж зітхнула.
— Добре живеться сільському старості, – сказав чоловік, – знай собі роз’їжджає на коні, та й годі! Йому, мабуть, не доводиться гнути спину в таку спеку. А що, якщо ми попросимо Аллаха, щоб він перетворив мене на сільського старосту?
— Я твоя дружина, і ми з тобою завжди разом. Я піду за тобою, куди б ти не пішов і ким би ти не був — капцем чи мишею, котом чи псом, селянином чи сільським старостою, — відповіла вірна дружина.
І тоді чоловік почав просити Аллаха, щоб він перетворив його на сільського старосту, бо жити так далі вони не можуть.
І того ж дня селянин став сільським старостою.
Тепер він поживе на втіху! До його послуг — кінь, на якому він може роз’їжджати цілісінький день. А коли він повертається додому, дбайлива дружина пригощає його солодкою кавою та смачними пирогами. Увечері, лягаючи спати, подружжя зовсім розмріялося: не життя тепер піде, а суцільне свято.
Але не встигли вони заснути, як пролунав стукіт у двері. Увійшов посланець раджі і сказав:
— Всім сільським старостам наказано терміново прибути до палацу.
Швидко одягнувшись, сільський староста осідлав свого коня і всю ніч провів у дорозі, щоб до ранку постати перед раджою. Кілька годин поспіль простояв він у тронному залі, шанобливо схилившись, вислуховуючи гнівні промови раджі і несміливо виправдовуючись. Він страшенно втомився, і його охопила туга. Додому він повернувся пізно вночі, втомлений і засмучений.
І так повторювалося багато разів… Сільський староста важко зітхнув, і дружина його теж зітхнула. Солодка кава та смачні пироги їх уже більше не тішили.
— Так, мабуть, раджа сильніший, ніж усі сільські старости, — сказав чоловік, — я думаю, ми повинні попросити Аллаха, щоб він перетворив мене на раджу. Ось тоді ми досягнемо вершини блаженства.
А дружина його тихо відповіла:
— Я твоя дружина, і ми з тобою завжди разом. І я піду за тобою, куди б ти не пішов і ким би ти не був — капцем чи мишею, котом чи псом, селянином, сільським старостою чи раджою.
І тоді сільський староста почав просити Аллаха, щоб він перетворив його на раджу, бо жити, як і раніше, вони вже не в змозі.
Чоловік із дружиною лягли спати, а коли прокинулися – дивляться: вони вже у палаці. До чого ж добре живеться раджі з дружиною! Їдять та п’ють найсмачніше, ні в чому собі не відмовляють. “Ну, тепер нам уже ніхто не завадить”, – думають вони. Та не так воно сталося!
На острові Ломбок, крім цього раджі, були й інші. І, коли вибухнула війна із сусідньою державою, наш раджа зазнав поразки. Адже він тільки гуляв та розважався, а про армію свою не думав. Ось його солдати і розбіглися під час першої битви.
І коли вороже військо оточило з усіх боків його палац, він зрозумів, що розраховувати йому нема на що. Ось-ось його разом із дружиною візьмуть у полон, і тоді — у кращому разі — він служитиме конюхом у свого ворога. Але це було б жахливо!
— У цілому світі немає істоти, яка нічого не боїться, — сказав раджа і важко зітхнув. Дружина його теж зітхнула.
Тільки Аллах нікого не боїться, — продовжував раджа. — А чи не попросити нам, щоб я перетворився на Аллаха?
Але не встиг він вимовити ці блюзнірські слова, як чоловік із дружиною знову перетворилися… на стоптані домашні капці.
Цієї миті раджа-переможець увійшов до палацу, побачив пару домашніх капців і відразу надів їх.
— А ці капці дуже схожі на ті, що в мене вкрали! — вигукнув він і почав гордо ходити по кімнаті, як і личить раджі-переможцю. Зрозуміло, він навіть не почув, як капець на його лівій нозі промовив, звертаючись до капця з правої ноги:
— Я твоя дружина, і ми з тобою завжди разом; і я піду за тобою, куди б ти не пішов.
