Жив дідусь в старій хатині,
За селом, на самотині…
Цілий день трудився в полі,
Хоч стареньким був доволі.
Аж, як вечір змінив днину,-
Повертавсь дідусь в хатину.
Він любив хазяйнувати,
Завжди чисто було в хаті.
Всюди з віничком ходив,
Скрізь порядок наводив.
І то тут, то там, щоднини,
Прибирав він павутиння.
І дідусь наш добре знав,
Хто ці капості вчиняв!
В тій хатинці був куток,
Де вселився павучок.
Лиш дідусь покине хату,
Павучок йде працювати.
Вмів він плести павутинки
Та такі вже… як картинки!
Друзів зовсім він не мав,
Завжди в хатці сумував.
Мав велику мрію ще він –
Що дідусь ті дивні двері
Враз забуде зачинити, й…
Зможе він у двір сходити.
Та дідусь все пам’ятав,
Двері щільно зачиняв.
Навіть скажу, як на зло,
Зачиняв ще й на замок!
Та одного разу, в свято,
Хата стала – як не хата!
Вгості враз до дідуся
Прибула родина вся.
Були в діда тої днини
Ювілейні іменини!
Діток з’їхалось багато,
Сміху було на всю хату.
Миттю з хати пощезали
Смуток, тиша та печалі.
Наш павук тоді злякався,
Під диван аж заховався!
І сидів там тихо-тихо…
Та все ж трапилося лихо
Бо заплакала Софійка –
Закотилась десь копійка.
Всі взялись тоді шукати,
В кожну шпарку заглядати.
Враз чиясь рука маленька
Павучка схопила в жменьку.
Я жучка знайшла! – раділа
Та мерщій пішла до діда…
Дідуся щоб розпитати,
Як жучка того назвати.
Дід сказав до діточок:
Це не жук, це – павучок!
І було би добре, діти,
Надворі йому пожити!
Діда слухались малята,
Павука понесли з хати.
З рук впустили у дворі,
Вмить побіг він по траві.
Всі раділи – дід та діти,
І павук – нарешті втік я!
Скрізь тепер павук гуляв,
Все довкола пізнавав…
Мав вже друзів він багато,
Павучків, жучків, мурахів.
Та казкові попід тином
З павутиння плів картини!!!