Був у бідної вдови син, звали його Mica — тобто одинак.
Коли Mica підріс, найнявся він пасти буйволів до сусіди-багатія. Восени одержав Mica за свою роботу три мідних гроші і віддав їх матері. Мати й каже:
візьми один гріш та купи на базарі міру рису.
Пішов Miсa на базар. Іде він дорогою і бачить: чоловік б’є дрючком собаку. Шкода юнакові стало собаки, от він і каже:
— Продайте мені вашого собаку за одну мідну монету.
— Бери, — згодився чоловік і віддав юнакові собаку.
Повернувся Міса додому, а мати його питає:
— Де рис?
— Матусю,— відповідає Mica,— замість рису я купив собаку.
Розгнівалася жінка. Схопила дрючок і замірилася на сина.
Тоді собака каже:
— Бийте краще мене, але не займайте мого хазяїна. Хіба він винний, що в нього добре серце!
Жінці сподобалися такі слова, і вона пробачила сина.
Наступного ранку знову каже мати:
— Візьми одну мідну монету та купи на базарі міру рису.
Іде Mica на базар, бачить: спіймали хлопці мишеня і збираються кинути його кішці. Mica їх просить:
— Продайте мені ваше мишеня за одну монету.
Хлопці віддали Місі мишеня, і він знову повернувся додому без рису,
— А де ж рис? — спитала розгнівана мати і схопила дрючок.
— Стривайте,— пропищало мишеня.— Краще вбийте мене, але не займайте мого хазяїна.
Жінці сподобалися такі слова, і вона пробачила Місу.
Настав ранок, і мати знову послала сина по рис. Але, ідучи на базар, він побачив мисливця, який саме цілився з рушниці в лелеку, що летів попід хмарами.
— Ось вам мідний гріш, і, прошу вас, не стріляйте! — вигукнув Mica.
Мисливець подумав: «Я можу не влучити, а так хоч мідний гріш матиму». Він опустив рушницю, взяв монету і пішов своєю дорогою. А Міса повернувся додому. І коли він підходив до своєї хатини, до ніг його злетів лелека. У дзьобі він тримав золотий перстень.
— Ти врятував мені життя, і ось тобі мій дарунок, — сказав бусол.— Цей перстень чарівний. Як тільки ти торкнешся чого небудь цим перстнем, воно відразу стане золотим.
Узяв Mica перстень, доторкнувся ним до каменя — і камінь ураз заблищав, заяскрів сліпучим золотим блиском. А лелека каже:
— Дозволь мені, жити у твоїй хатині. Буду тобі вірним слугою.
І Mica дозволив лелеці залишитись у хатині.
Того ж дня Mica пішов до сусідів. У першого сусіди він доторкнувся перстнем до череп’яної миски, і миска стала золотою.
У другого сусіди торкнувся Mica перстнем до глечика, зробленого з гарбуза, і глечик з гарбузового перетворився на золотий.
Дізнався про ці дива король острова — злякався: якщо в усіх бідняків буде золото, хто ж тоді оратиме королівські ниви, пастиме табуни королівських коней, буйволів, саджатиме дерева, муруватиме палаци!
І король поклав собі відібрати у Міси чарівний перстень. Він покликав свою дочку і навчив її, як обдурити сина вдова.
Відразу ж королівські слуги помчали до Місиної хатини і привели його в палац. Ніхто з придворних не помітив, що за поясом у Міси сиділо мишеня.
Глянула королівна на Місу і мовить ласкавим голосом:
— Люди розповіли мені про твою доброту. Покохала я тебе. Хочеш, стану твоєю дружиною?
Королівна була дуже гарна, і Mica відповів:
— Моя матуся з радістю прийме тебе в нашій хатині.
Тоді королівна знову питає ласкаво:
— Чи правда, що в тебе є чарівний перстень?
— Ось він,— сказав Mica і простягнув королівні подарунок лелеки.
Тільки перстень попав до рук королівни, ошуканка вигукнула:
— Гей, варта! Зачиніть цю людину в темницю.
Варта схопила Місу й потягнула до в’язниці. І знову ніхто не помітив, як з-під його пояса вискочило мишеня. А мишеня прибігло додому і розповіло про все собаці та лелеці.
Собака сказав:
— Наш хазяїн урятував нас від смерті, тепер настала наша черга рятувати його!
Дочекавшись ночі, собака, лелека і мишеня вирушили до в’язниці. Собака відразу ж почав підривати мур. Він працював цілісіньку ніч без відпочинку. Перед світанком підкоп був готовий і Mica вийшов на волю.
Собака каже йому:
— Не журися, хазяїне! Іди додому і дожидай нас. А ми пошукаємо чарівний перстень.
І от мишеня, собака й лелека підкралися до палацу.
— Іди ти, братику,— каже собака мишеняті.— Ти малий, тебе ніхто не помітить. Проберися у покої королівни та знайди перстень. А ми почекаємо тебе тут.
Пробралося мишеня у покої королівни і почало шукати. Воно обнюхало всі закутки, зазирнуло в усі щілини,— ніде нема перстня. Тут раптом сонна королівна опустила з-під покривала руку, і мишеня побачило чарівний перстень на її вказівному пальці. Тоді хитре мишеня злегка вкусило королівну за палець, і ошуканка подумала спросоння, що це перстень їй муляє. Не розплющуючи очей, вона зняла перстень, поклала його під подушку і знову заснула.
А мишеня залізло під подушку, схопило в зуби перстень — і ну втікати. Та тільки вибігло воно з палацу, як побачило в темряві два вогники: то світилися очі кішки. Від страху мишеня розціпило зуби, і чарівний перстень впав у струмок. Його вмить схопила риба, проковтнула й попливла на дно.
Побачивши це, лелека шугнув до струмка і пірнув. За мить він виринув, затиснувши в дзьобі рибу-злодійку.
Собака, не гаючи часу, розпатрав рибу і знайшов чарівний перстень.
Задоволені лелека, собака та мишеня повернулися до хатини свого господаря. Mica навіть не помітив, що прийшли його друзі. Він сидів зажурений і думав, де взяти йому хоч би одну мідну монету, щоб нагодувати свою голодну матір.
І раптом Міса побачив, що все навколо засяяло сліпучим блиском. Це лелека торкнувся чарівним перстнем стіни хатини, і солом’яна хатина тієї ж миті стала золотою.
Mica був хлопець добрий. І незабаром усі селяни та ремісники острова позбулися злиднів: усім їм Mica подарував по зливку золота.
Чого король боявся, те й сталося. Ніхто більше не хотів орати королівські ниви, пасти королівських коней та буйволів, збирати з його ланів урожай, шити для короля, королівни й придворних пишне вбрання.
Минув рік, і поля володаря острова заросли бур’яном, коні й буйволи здичавіли, покрівля палацу завалилася, зносився одяг придворних. Довелося королю, королівні й придворним самим орати, будувати, шити, копати землю, пасти худобу. Та тільки все в них від незвички з рук падало, нічого вони не могли до ладу зробити.
А тому і король, і королівна, і всі придворні жили в розваленому палаці, ходили в дранті, їли коріння і дикі плоди.
Не витримала королівна такого життя, прийшла до Міси і каже:
— Тепер я згодна стати твоєю дружиною. Коли буде наше весілля? Я хочу швидше переїхати до твоєї золотої хатини, бо дощі залили у нашому палаці всі кімнати.
Mica вислухав королівну і сказав суворо:
— Ніколи я не одружуся з тобою. Та коли ти хочеш жити в моїй хатині,— залишайся. Моя мати навчить тебе доглядати худобу, варити їжу, мити підлогу.
Що було робити королівні? Не помирати ж з голоду. І вона залишилася жити в хатині Міси.
Люди кажуть, що це була єдина в світі королівна, яка вміла мити підлогу і латати одяг.