Була зима. Стояли такі морози, що Їжачок кілька днів не виходив зі своєї хатинки, палив у печі і дивився у вікно. Мороз прикрасив віконце різними візерунками, і Їжачку час від часу доводилося залазити на підвіконня дихати і терти лапкою замерзле скло.
«Ось — казав він, знову побачивши ялинку, пеньок і галявину перед будинком. Над галявою кружляли і відлітали кудись угору, або опускалися до самої землі сніжинки.
Їжачок притулився носом до вікна, а одна Сніжинка сіла йому на ніс з протилежного боку скла, підвелася на тоненьких ніжках і сказала:
— Це ти, Їжаче? Чому ти не виходиш із нами грати?
— На вулиці холодно,— відповів Їжачок.
— Ні,— засміялася Сніжинка.— Нам не холодно!
Подивися, як я літаю!
І вона злетіла з Їжачкового носа і закружляла над галявиною. «Бачиш? Бачиш? — кричала вона, пролітаючи повз віконце. А Їжачок так притулився до скла, що ніс у нього розплющився і став зовсім схожим на поросячий п’ятачок; і Сніжинці здавалося, що це вже не Їжачок, а поросятко, що наділо колючу шубу, дивиться на неї з вікна.
— Поросятко! — крикнула вона.— Виходь із нами гуляти!
“Кого це вона кличе?” — подумав Їжачок і вдавився в скло ще дужче, щоб подивитися, чи немає на призьбі поросятка.
А Сніжинка тепер уже точно знала, що за віконцем сидить поросятко в колючій шубці.
— Поросятко! — ще голосніше крикнула вона.— Ти ж маєш шубку. Виходь із нами грати!
«Так,— подумав Їжачок.— Там під віконцем, мабуть, сидить поросятко в шубці і не хоче грати. Треба запросити його до хати та напоїти гарячим чаєм».
І він зліз із підвіконня, взув чобітки і вибіг на ганок.
— Поросятко? — крикнув він.— Ідіть пити чай!
— Їжаче,— сказала Сніжинка,— поросятко щойно втекло. Пограйся ти з нами!
— Не можу. Холодно! – сказав Їжачок і пішов у будинок.
Зачинивши двері, він залишив біля порогу чобітки, підкинув у пічку дрова, знову заліз на підвіконня і притулився носом до скла.
— Поросятко, — крикнула Сніжинка. — Ти повернулося? Виходь!
Гратимемо разом!
«Він повернувся»,— подумав Їжачок. Знову надів чобітки і вибіг на ганок. — Поросятко! — кликав він.— Поросятко-о-о!.. Вив вітер і весело кружляли сніжинки.
Так до самого вечора Їжачок то бігав на ганок і кликав поросятко, то, повернувшись у будинок, залазив на підвіконня і притискався носом до скла.
Сніжинці було все одно, з ким грати, і вона кликала то поросятко в колючій шубці, коли Їжачок сидів на підвіконні, то самого Їжачка, коли він вибігав на ганок.
А Їжачок, і засинаючи, боявся, що поросятко в колючій шубці замерзне у таку морозну ніч.
