Містер Стіл – столяр, його кіт Грімбл і блакитний папуга Ерні жили всі разом у маленькому будиночку. Вдень, коли містер Стіл йшов на роботу, Грімбл спав у кухні на стільці, а Ерні стрибав у клітці на жердинці, дивився в дзеркало і клював зернятка.
Іноді Грімбл прокидався, потягався, дивився, як Ерні стрибає на жердинці, і знову засинав.
І ось одного разу, коли Грімбл прокинувся і подивився на клітку, він не побачив на жердинці Ерні. Папуга сидів нерухомо в кутку клітки. Він весь покрився червоними цятками.
– Клянуся моїми кігтями та кошенятами! – вигукнув Грімбл. – У Ерні кір! Треба якнайшвидше викликати господаря, щоб він пішов за лікарем.
Але містер Стіл працював в іншій частині міста на великій фабриці, і Грімбл навіть не знав, як туди дістатися. Що робити? Він посидів, подумав і незабаром придумав (Грімбл був дуже розумний кіт). Він підійшов до вікна, скочив на підвіконня, а звідти – прямісінько на галявину.
Стояв ясний ранок, світило сонце, і квіти-братчики на газоні у всі очі дивилися на світ.
Грімбл підійшов до братчиків і сказав їм:
– Закрийте, будь ласка, очі, наче вже ніч!
– Добре, Грімбл, – відповіли братчики і згорнули свої пелюстки.
Як тільки вони заплющили очі, на лужку стало темно, як уночі. Але в сусідньому саду був ще ясний день, там братчики дивилися у всі очі. Але коли вони побачили, що на лужку через паркан темно, вони швиденько заплющили очі, і тут теж стало темно, як уночі. А за ними квіти закрилися і в усіх інших садах, і невдовзі у цілому місті настала ніч.
Годинник на міській вежі тільки-но пробив одинадцяту і дуже здивувався, що вже стемніло.
“Мабуть, я відстаю, – подумав годинник, почухавши великою стрілкою потилицю. Невже вже вечір?”
І він зацокав швидко-швидко – ніколи у житті він так швидко не цокав! – І в туж мить пробив шосту годину.
Коли директор фабрики, на якій працював містер Стіл, почув, що годинник на міській вежі пробив шосту, він визирнув у вікно, побачив, що вже стемніло, і вирішив, що настав час розпускати робітників. Він дав гудок, робітники закінчили роботу, переодягнулися і пішли кожен до свого дому.
Щойно містер Стіл повернувся додому, він побачив, що у Ерні висипка, і поспішив за лікарем. Дізнавшись, що у Ерні червона висипка, лікар негайно прийшов.
– Так-так, – сказав лікар. – Здається, і справді кір у легкій формі. Скажи мені, друже: “Дев’яносто дев’ять”.
– Дев’яносто дев’ять! – сказав містер Стіл.
– Не ви, містере Стіл, – сказав лікар. – Мені треба, щоб Ерні показав свої ясна.
– Дев’яносто дев’ять, – сказав Ерні.
– Так-так, безперечно, кір, – сказав лікар. – Ну нічого, він швидко видужає.
Лікар залишив ліки для Ерні і попередив, що завтра знову зайде.
– А поки що, – сказав він, – може, Грімбл доглядатиме його?
– Звичайно, догляне, – сказав містер Стіл. – Грімбл дуже розумний кіт.
Через тиждень Ерні стало краще, і він весь день знову стрибав по жердинці, а Грімбл спав у кухні на стільці і чекав, коли повернеться з роботи містер Стіл.
