У далекому королівстві Левендар, поміж квітучих пагорбів та мерехтливих річок, жив принц на ім’я Сергій. Він не носив золотої корони щодня, бо вважав, що хоробрість — не в коштовностях, а в серці. Його коник Ластівка був чорний, як ніч, а меч — виготовлений зі срібла, що світилося у темряві.
Одного ранку у Левендарі зникло сонце. Небо почорніло, а з Темного Лісу вийшла Тінь — створіння з очима, як крига, і голосом, що шепотів жахіття. Люди ховалися у домівках, квіти в’янули, а птахи втратили спів.
— Я піду в Ліс, — сказав Сергій, не вагаючись ні хвилини. — І якщо Тінь сховала сонце — я його поверну!
З мечем і серцем, сповненим відваги, принц ступив у Темний Ліс. Там він зустрів розумну Сову, яка дала йому загадку; повз забуте болото, де жила Відьма Забутих Імен, пройшов він, не злякавшись її зілля. Й навіть коли дерева почали шепотіти й заманювати в глухомань — Сергій не звернув з дороги.
Нарешті він знайшов Тінь — вона була велика, як гора, і сміялася, бо думала, що принц злякається.
— Я не боюся тебе, — твердо сказав Сергій. — Бо я пам’ятаю світло, і світло завжди сильніше за темряву.
Тінь загарчала і кинулась на нього, але тоді меч принца засвітився так яскраво, що Ліс вибухнув сяйвом. Тінь заверещала, розчинилась у повітрі — і сонце повернулось на небо.
Королівство знову наповнилося сміхом і квітами. А принц Сергій повернувся не тільки як герой, а як символ того, що справжня хоробрість — це світло в серці, яке не згасає навіть у найглибшій темряві.
І жили вони довго і щасливо. А Темний Ліс… він ще стоїть, але вже ніколи не буде таким лячним.
