Хоч послугу прийнять з нас кожен би хотів,
Проте не всяк уміє послужити:
Крий боже, дурня вам зустріти!
Послужливий глупак страшніш за ворогів.
***
Жив якось чоловік на самоті без роду,
Далеко десь у глушині.
Але як не вславляй життя в самотині, —
Не всяк би дав на це життя пустельне згоду:
З кимсь треба часом сум і радість поділить.
Хай скажуть: «А лужок, а темная діброва,
А пагорбки, струмки, а ще й трава шовкова?»
— «Чудесні, що і говорить!
А остогидне все, як ні з ким мовить слова».
Так і Пустельнику тому
Набридло бути вічно одному.
Іде він в ліс — чи де бува б не вгледів
Собі знайомого сусіду між гіллям?
На кого втрапиш там,
Окрім вовків, а чи ведмедів?
І справді, стрівся із Ведмедем в лісі він,
То що ж робить: він бриль мерщій скидає,
І милому сусідові уклін,
Сусід до нього лапу простягає,
Той слово, той друге, — знайомство почали,
А там — дружити,
А там вже їх не розлучити, —
Так цілі дні удвох собі жили.
Про що тоді їм довелося розмовляти,
До жартів чи вдавалися яких,
І як розмова йшла у них,
І досі я не можу знати.
Пустельник був не говіркий;
Мишко з природи мовчазний:
Тож сміття не виносилося з хати.
Та як там не було, Пустельник наш радів
І інших не бажав скарбів.
Скрізь він з Мишком, без нього йому нудно,
І так його розхвалює повсюдно!
Якось з’явилась думка в них:
У спеку походить по луках молодих,
По горах, долах запашних;
А, звісно, чоловік з Ведмедем не зрівняє,
Тож і Пустельник не встигає
Йти за Мишком, — спинивсь,
Бо дуже, мабуть, натомивсь.
Те вздрівши, наш Мишко і каже йому: «Брате,
Лягай-но, мабуть, спочивать,
А може трохи і поспать,
Я ж на дозвіллі буду друга вартувати».
Пустельник не перечив: — позіхнув,
І в тую ж мить заснув.
Мишко на чати став, та він бо й не без діла:
На носі в друга муха сіла:
Він враз її змахнув;
Зиркнув,
А муха на щоці; зігнав, а муха знову
На носі вже сидить,
І все настирливіше кожну мить.
І наш Мишко, не кажучи ні слова,
Важеньку камінюку в лапи взяв
Навшлиньки сів і жде, не зводить духу,
Сам думає: «Мовчи, вже ж я тебе, вертуху!»
І, підстерігши на чолі у друга муху,
Що сили є — по лобові утяв!
Влучний удар той був, аж череп розвалився,
І друг Мишків лежать надовго там лишився.
Переклад В. Бичка