Давним-давно у землі Уц жив мудрий і добросердний рабин. Кожен бідняк міг прийти до нього на суботню трапезу. Ось тільки дружина в нього була скупа-прескупа – зимою снігу не допросишся. «Якби ти не приводив до нас усіх своїх учнів, – вічно бурчала вона, – ми б вже стали багатіями!» Чоловік не звертав уваги на її скиглення і вимагав, щоб усіх, хто приходить до його дверей – особливо бідняків, – годували досхочу.
І ось одного разу на Пасху, рабин вирішив взяти з собою до лісу дванадцять учнів – за кількістю Ізраїлевих колін, щоб провести там сорок днів і зустріти Пасху так, як зустрічали це свято за часів Мойсея.
На сороковий день, споліскуючи руки в струмку, рабі побачив куницю. Пробігаючи повз рабина, куниця випустила з пащі золоту обручку. Рабин підібрав її, протер рукавом, і вона засяяла на сонці. На внутрішній стороні обручки він помітив напис: «Порожнє та наповниться».
Когось іншого спантеличив би цей напис – але тільки не нашого рабина: він провів багато років за вивченням загадок і таємниць. “Це чарівна обручка”, – зрозумів він. Рабин вирішив випробувати обручку: надів її на палець і почав крутити, промовляючи заклинання, яке вичитав в одній старовинній книжці:
Ти, обручко, покрутись,
Як у старі часи, мені послужи.
– хочу дванадцять золотих монет – для кожного з учнів, які зустрінуть зі мною Пасху!
Не встиг він договорити, як до ніг його впав шкіряний гаманець. Усередині поблискувало золото.
Рабин повернувся до учнів і дав кожному по монеті. Учні були щасливі і вирішили побудувати на ці гроші школу-єшиву, щоб і інші могли приходити до неї вчитися. І справді побудували найкращу школу- єшиву у своєму краю.
Тільки дружина рабина була незадоволена.
– Звідки ти взяв гроші? – Випитувала вона.
Чоловік сказав їй, що це чудо Господнє.
Але вона не заспокоювалася:
– Звідки гроші? Скажи мені! Скажи, і я відчеплюся.
Якось, у суботу, коли рабин ліг відпочити, вона кинулася до нього з плачем.
– Я більше так не можу! – кричала вона. – Я відчуваю, що ти став розбійником! Інакше звідки гроші?
І рабин, злякавшись, розповів їй усю правду про куницю і обручку, що виконує бажання.
Дружина попросила показати обручку. Рабин відмовлявся, але дружина не давала йому спокою. І рабин пішов до свого кабінету, а за ним і дружина.
Тільки рабин висунув шухляду стола і дістав звідти обручку, як дружина вихопила її прямо з рук – швидше випробувати!
– Хочу великий будинок! – Закричала вона і міцніше стиснула обручку.
І, звичайно, нічого не сталося.
– Ти мене обдурив! – Накинулася вона на чоловіка.
Рабину нічого не залишалося, як навчити її заклинанню. Після цього дружина заспокоїлася, посміхнулася, і рабин нарешті ліг подрімати – він дуже хотів спати.
А дружина повернулася до кімнати, дістала з шухляди обручку, одягла її на палець, покрутила навколо пальця і сказала:
Ти, обручко, покрутись,
Як у старі часи, мені послужи.
– Якщо чоловік мій не може жити як люди, в багатстві та достатку, нехай стане перевертнем і бігає лісом!
Не встигла вона договорити, як тіло сплячого рабина раптом зникло, і він прокинувся у шкірі дикого звіра! Наче змінив одне тіло на інше, як міняють одяг. Рабин-перевертень вискочив у відчинене вікно і кинувся у ліс.
Спочатку рабин був вовком, але поступово душа його взяла гору над тілом. Багато життів він цим врятував! Але селяни все одно боялися перевертня. Після заходу сонця ніхто носа не висовував надвір, двері на ніч зачиняли.
Учні рабина дуже здивувалися його зникненню. Сорок днів вони чекали, що рабин повернеться. Через сорок днів почали хвилюватися.
Дружина ж рабина вдала, що теж переживає, і попросила учнів піти до лісу і пошукати свого вчителя. Потай вона думала: «Нехай ідуть! Дивишся, він і пожере їх там! Вона була б рада і від учнів позбутися так само, як від чоловіка. І звичайно, після того, як рабин зник, вона не відчиняла дверей жодному біднякові.
Селяни попередили учнів, що з лісу ще ніхто не повертався живим, і учні почали молитися, щоб рабин, де б він не був, не потрапив у лапи перевертня.
Дружина рабина тим часом почала жити у розкоші. Щодня вона повторювала:
Ти, обручко, покрутись,
Як у старі часи, мені послужи.
— і просила то великий дім, то прслугу, то хутра та дорогоцінного каміння. Ніхто й здогадатися не міг, звідки взялися всі ці багатства.
Душі рабина нелегко довелося у вовчому тілі. Він, звичайно, здогадався, що дружина вкрала чарівну обручку і зачарувала його самого. Заволодіти обручкою знову – ось єдиний спосіб повернути собі людську подобу! І одного разу вночі, в повний місяць, рабин-вовк вийшов з лісу і пішов до свого будинку. Як давно він там не був!
Підійшовши до будинку, рабин почув хропіння дружини. Він натиснув на двері, і ті зі скрипом відчинилася. Рабин боявся, що дружина прокинеться від скрипу, але вона тільки перевернулася на другий бік і знову захропіла. Тоді рабин-вовк підкрався до столика біля її ліжка – і побачив на ньому обручку, що принесла йому так багато нещасть. Він схопив її в зуби і кинувся до лісу.
У лісі рабині-вовк промовив чарівні слова – і знову став людиною! Він подякував Господу і, перед тим як закинути обручку подалі в ліс, загадав ще одне бажання: в ту ж мить спляча дружина його перетворилася на ослицю. Вона розкидала копитами ковдри і зникла в темряві, кричачи: «Іа!»
Перевертня ніколи більше не бачили, зате втомлений і змучений рабин наступного дня повернувся до села. Учням він сказав, що заблукав у лісі і насилу знаходив їжу і ночівлю. Учні дбали про нього, а коли до рабина повернулися сили, розповіли, що його дружина зникла і ніхто не знає, де вона. Зате до будинку приблудилася чиясь ослиця. Вона відмовлялася йти, і учні замкнули її в хліві з іншими тваринами. Побачивши рабина, ослиця голосно закричала, але чоловік її тільки посміхнувся.
Рабин одужав і повернувся до своїх справ. Школа – єшива процвітала, і незабаром чутка про неї пройшла по всій землі Уц. А у хаті рабина всякий і багатий, і бідняк, завжди знаходив привітний прийом.