Якось уночі в лісі знялася страшна гроза. Зашумів, загудів вітер, пішов сильний дощ. Звірятка поховалися хто куди, а Лось заховався від негоди під старою ялиною.
Буревій повалив дерево, важкий стовбур міцно притиснув до землі гіллясті роги Лося, і він опинився в пастці.
Вранці на полянку прийшов Їжачок, побачив Лося в біді, сплеснув лапками:
– Ой, бідолаха! Зараз я допоможу тобі.
Спробував підняти дерево. Куди там! Воно й не ворухнулося.
Неподалік, на верхівці берези, Сорока стрекоче:
— Кому жити-живи, кому тут гинути…
Розсердився Їжачок:
– Киш звідси, негідниця!
– Я тобі цього не пробачу, не пробачу! —проскрекотіла Сорока і полетіла.
Прилетіла Сорока в саму хащу лісу, а там під корчем Вовк лежав, зубами від голоду клацав.
— Розлігся тут, Сірий, — застрекотіла Сорока, — і не знаєш, що тебе багата здобич чекає.
Схопився Вовк, загарчав:
– Де здобич?
— Лося придавило деревом. Я тобі дорогу покажу.
Тим часом на галявині Заєць з’явився, став Їжачкові допомагати.
Дістали вони довгу палицю, під стовбур дерева, що впало, підсунули, на пеньок сперли і натиснули що було сил.
— Раз, два — разом!
Дерево навіть не здригнулося.
А лісом до них Вовк біжить, поспішає.
Попереду Сорока летить, дорогу показує.
Назустріч їм Одновухий Вовк.
– Здорово, Сірий. Куди путь держиш?
– Ніколи мені. Багата здобич чекає.
— І я з вами, — гаркнув Одновухий.
Втомилися Їжачок та Заєць. Тільки присіли відпочити — Зайчиха прибігла і давай Зайця лаяти:
— Ось де ти, волоцюго? Вдома обід готовий. Зайченята тебе чекають.
— Бачиш, нещастя яке, — сказав Заєць і на Лося показав лапкою.
Заплакала Зайчиха:
— Як тепер йому допомогти, бідолашному?
Тут плач не плач, треба Лося рятувати. Стала Зайчиха допомагати Зайцю та Їжачку.
В тим часом лісом два вовки біжать, а попереду Сорока летить, дорогу показує.
Їм назустріч Куций Вовк вийшов.
— Куди поспішайте, братики?
– Не затримуй. Здобич на нас чекає велика…
— І я з вами, — загарчав Куцій.
Побігли втрьох.
А біля Лося звірята:
— Раз, два — разом! — кричать Їжачок та Заєць із Зайчихою.
Не вдається розгойдати важке дерево.
Білки з дерева пищать:
– Зараз ми вам допоможемо!
Не знають вони, що вже троє вовків лісом біжать, Сорока попереду дорогу показує.
Втомилися сірі розбійники, захекалися.
Сорока їх підбадьорює:
– Ще трошки, вже зовсім близько.
Близько не близько, та чи встигнуть? Але і звірята не лінуються.
— Раз, два — разом! — Їжачок, Заєць, Зайчиха і білки дружно навалилися на важіль, і стовбур дерева почав підніматися.
Повз Мишка пробігала.
— Що це робиться?
— Гей, Мишко, іди сюди швиденько, допоможи нам!
— Зараз, тільки жабу покличу.
Прискакала Жаба, і разом з Мишкою стали вони допомагати. Знову всі натискають на важіль, гнеться він, того й дивись, зламається.
— Раз-два…
Ще вище піднявся стовбур дерева.
А тут якраз Мураха повз пробігала.
Побачив Їжачок Мураху, кричить:
— Гей, Мурашко, допоможи нам!
Збігла Мураха на високу гілку і звідти стрибнула вниз прямо на кінець важеля.
– Разом!
Ще підняли стовбур дерева та звільнили бідного Лося.
– Ура! — закричали звірята.
А Лось низько вклонився всім і сказав:
— Дякую вам, друзі. Врятували ви мене. А тобі, Їжаче, особлива подяка.
— Це Мураха допомогла, — сказав Їжачок. — Якби не вона…
– Що ви? — зніяковіла Мураха. – Я така маленька!
— Маленька, а велику справу зробила!
Коли вовки прибігли на галявину, там уже нікого не було.
— Де ж, де, здобич? — загарчали вони.
— Чесно, не знаю, — застрекотіла Сорока, — і хто це Лося звільнив? Ніяк не второпаю …
Тут з-під стовбура ялини, що впала, виповзла маленька Мураха і гордо сказала:
– Це я. Я його визволила!
