До Різдва залишався лише один день, але роботи у гномів не ставало менше. А все тому, що їх дорога Білосніжка обіцяла провести цей самий прекрасний і урочистий день разом з ними!
Гноми старанно протирали шибки у віконцях, мили посуд, підмітали підлогу та полірували стіл.
Вони дуже старалися, тому що знали – Білосніжка найбільше цінувала чистоту та порядок.
— Все працюємо, і працюємо, і працюємо, – буркотів за своїм звичаєм Буркунчик. — Бігаємо, як на пожежі, лише Задумчик як завжди байдики б’є!
Задумчик не звертав жодної уваги його уваги на закиди Буркунчика. Він був зайнятий дуже важливою справою: спостерігав за павуком, який зіткав у кутку кімнати густе павутиння.
Налюбувавшись на павука, Задумчик пішов у ліс, подивитися, як Мудрунчик і Буркунчик спилюють
ялинку.
— Ми вибрали найкрасивіше деревце у всьому лісу! – гордо вимовив Мудрунчик. Буркунчик як завжди мовчав, посміхаючись у весь рот.
Коли ялинка вже стояла у хатинці, гноми почали її одягти. Вони прикрасили гілки саморобними іграшками та різнокольоровими гірляндами, а на верхівку одягнули зірку. Задумчик був дуже зайнятий … Він спостерігав, за тим, що роблять інші.
—Білосніжка напевно дуже зрадіє, коли побачить таку чистоту, – сказав Дрімунчик, збиваючи подушку.
—Я впевнений, що нас чекає найкраше у світі Різдво – добавив Стидунчик, який закінчував замітати підлогу.
А Веселунчик і Чхунчик носили поліна до пічки.
Мудрунчик зайнявся приготуванням тіста, а Буркунчик варив пшеницю до куті, яку належало їсти напередодні Різдва. Загалом усі були страшенно зайняті. Тому ніхто не зауважив, що в хатинці декого не вистачає..
А не вистачало Задумчика, який вирішив зустріти Білосніжку. Він одягнув теплу курточку, рукавиці і пішов у ліс.
Задумчик був впевнений, що легко знайде потрібну стежку. День був чудовий, яскраво світило сонечко, під ногами скрипів сніг і сніжинки м’яко падали на землю. Раптом сніг почав падати сильніше. Спочатку, це сподобалось Задумчику, він танцював разом з сніжинками і ловив їх ротом.
Але почалася справжня хуртовина. Небо затягнуло хмарами і стало зовсім темно. Рукавички у Задумчика геть промокли. Він зняв їх і повісив на дерево, а потім почав пробиратися крізь кучугури, які з кожною хвилиною ставали дедалі вищими.
Незабаром бідолаха остаточно заблудився. Дерева, що накинули товсті снігові ковдри, здавалися йому абсолютно однаковими. Задумчик не знав, куди йти. До того ж, він втомився і зголоднів. Нещасний гном вирішив сховатися
під розлогою ялицею. Він примостився під її гілкою, зігнувшись у три погибелі. «Де ж Білосніжка?» – сумно думав він. Йому здавалося, що якщо він почекає ще трошки, принцеса обов’язково з’явиться. Так, так, ще трошки – і вона прийде!
А Білосніжка в цей час все ще була у замку і пакувала подарунки для гномів
— Невже я знову їх побачу! – раділа вона. — Я так давно не навідувалася до лісового будинку…
— Няв-в-в-в! – Невдоволено відповіло їй кошеня.
Білосніжка зняла кошенятко зі столу.
— Я йду ненадовго, обіцяю, – ласково прошепотіла йому принцеса. – А коли повернуся, ми влаштуємо у замку чудовий різдвяний бал!
Прощаючись з Білосніжкою, принц накинув їй на плечі теплу пелерину.
— Дивись не застудися, – сказав він. – А я буду сумувати і чекати.
— Ой, вже так пізно! – вигукнула Білосніжка.
На прощання вона помахала принцу рукою.
— Вранці повернуся! – пообіцяла вона.
Принц ще довго махав їй хустинкою з самої високої башти замку.
— До побачення.- Кричав він. І не забудь передати гномам мої самі сердечні вітання.
Силует Білосніжки ставав все меншим і меншим і нарешті зник у лісі. Принц так уважно стежив за своєю коханою, що зовсім не помітив грізної чорної хмари, яка пливла небом. І ось вежі затягнуло чорною пеленою, а замок стало засипати лапатим снігом. Почалася справжня снігова буря.
А Білосніжка тим часом квапливо йшла через ліс. Вона дуже поспішала до своїх маленьких друзів. Принцеса раділа зустрічі з лісовим звірятками та птахами, які завжди були такими добрими до неї. Над її головою зібрався цілий галасливий крилатий німб з птахів. А невдовзі до Білосніжки прискакала сім’я зайців.
— Веселого вам Різдва! – побажала їм принцеса
– А, це ти, мій маленький єнот! Привіт, друже! – ласкаво звернулася вона до звірятка з смугастим хвостом.
Тут до неї приєдналися білки. А за білками на стежку вийшло оленятко. Білосніжка ласкаво гладила всіх звіряток і щасливо усміхалася.
Навколо принцеси зібралося стільки лісових мешканців, що вона навіть не помітила різкої зміни погоди. Не зважаючи на сніг, Білосніжка присіла на пеньок і стала розповідати звіряткам останні новини.
— Ви знаєте, мої дорогі, що я йду відвідати гномів? А може ви мене проводите? Я вас усіх запрошую. Гноми теж, напевно, будуть раді вас бачити.
І весела компанія рушила в дорогу. До будиночку гномів було ще далеко, а сніг йшов все сильніше та сильніше. Через хуртовину Білосніжка вже не впізнавала добре знайому їй місцевість.
— Я така рада, що ви зі мною, – дякувала вона звіряткам. – Без вас я ніколи не знайшла б дороги.
Раптом Білосніжка встала як укопана.
Під великим деревом вона помітила якусь дивну фігуру. Звичайно ж, це був нещасний Задумчик, тремтячи і клацаючими зубами від холоду. Він чекав Білосніжку дуже, дуже довго. Так довго, що сніг засипав його мало не з головою. Проте мрії бідолахи здійснилися – принцеса нарешті прийшла!
— Ми повинні терміново знайти якесь притулок, щоб Задумчик зміг відігрітися! – стурбовано сказала Білосніжка.
Звірятка чудово знали ліс, і тому швидко знайшли потрібне її місце. Вони йшли попереду, а за ними повільно пробиралася крізь кучугури Білосніжка. Замерзлого Задумчика принцеса прикривала від негоди своєї нової пелериною. Це був дуже нелегкий шлях.
Білосніжка і звірятка зупинилася біля входу у печеру. Туди не попадав сніг і не задував вітер, тому всередині було сухо, тепло та тихо. Білосніжка полегшено зітхнула і увійшла в печеру, підтримуючи Задумчика, який уже ледве стояв на ногах.
Невдовзі усі звірі опинилися всередині. У печері було темно, але набагато тепліше, ніж на вулиці. Білосніжка закутала Задумчика в пелерину і сказала:
— Не можна, мій любий Задумчику, ходити до лісу одному, та ще й сидіти стільки часу на морозі. Ти мусів одразу шукати притулок, або повертатись додому. Ти міг заробити запалення легень, або взагалі зовсім-зовсім замерзнути!
Але Задумчик тільки мовчки посміхався. Він був самим щасливі гномом на світі: він зігрівся, на голову йому нічого не падало, а саме головне – він сидів поруч зі своєю коханою Білосніжкою.
А у хатинці гномів вже все було готове до зустрічі принцеси. Гномам залишалося лише чекати дорогу гостю.
— Цікаво, чому це Білосніжки досі немає? – почав хвилюватись Мудрунчик. – За моїми розрахунками,
вона вже давно мала прийти.
— Я вам дещо скажу , – обізвався. Веселунчик. – Полічіть, нас шестеро. Задумчик зник! Я його вже давно не бачив.
Ця новина розбудила навіть Дрімунчика.
— Задумчик, а-а-а! – позіхнув він. – Я знаю що з ним. Я бачив, що… він кудись вийшов. Думаю, він вирішив зустріти Білосніжку.
— Це було кілька годин назад … а потім я заснув.
Мудрунчик глянув у вікно. Як і раніше, йшов сніг і стало зовсім темно.
— Мабуть, Білосніжка через негоду вирішила залишитися в замку, – сказав він сумно. – А наш Задумчик напевно заблудився. Я йду його шукати!
— Я з тобою! – сказав Буркунчик.
Гноми взяли ліхтарі і пішли на пошуки Задумчика.
Незабаром Буркунчик знайшов перший слід – це були залишені Задумчиком рукавички.
— Дивись, Мудрунчику! – Вигукнув він. – Ой, аби тільки з ним не трапилося нічого поганого!
Ще за кілька кроків гноми помітили свіжі сліди на глибокому снігу – відбитки оленячих копит і ще чиїхось ніг. Сліди повертали з стежки в лісову хащу. Мудрунчик і Буркунчик вирішили йти за цими слідами. Це була чудова ідея, оскільки сліди привели їх прямо до печери. Вони увійшли.
Гаряче привітавши один одного, мандрівники стали чекати закінчення завірюхи. Коли снігопад стих, всі в чудовому настрої пішли до будиночку гномів. Вони прийшли перед самим заходом сонця. Освітлені полум’ям каміна, чисто вимиті вікна хатинки сяяли як дзеркала і приваблювали теплом та затишком.
— З Різдвом! – весело крикнула з порога Білосніжка, коли Дрімунчик та Веселунчук відчинили їй двері. – Я привела з собою наших лісових друзів, а для кожного з вас приготувала подарунки! Сердечні вітання від принца!
— Ласкаво просимо! Привіт, Білосніжко! Наша дорога принцесо! – навперебій кричали радісні гноми. — Заходьте, не соромтесь! – ласкаво запросили вони лісових звірят.
У будиночку стало тісно, галасливо та весело. Адже друзі дуже давно не бачилися, а тут ще таке чудове свято – Різдво!
Білосніжка на хвилинку присіла і написала лист принцу, після чого попросила голуба доставити його в замок.
Вона хотіла, щоб її коханий знав – все у повному порядку, вона на місці, жива та здорова
А потім усі пригощалися, співали і танцювали навколо ялинки до пізньої ночі.
Настав час роздавати подарунки. Білосніжка сіла на стільчик і почала діставати їх по черзі зі свого кошика. Кожен із гномів отримав красиво упаковану коробочку. Звичайно ж, господарі будиночку теж приготували подарунки принцесі та з задоволенням вручили їх.
Стидунчик мав рацію: незважаючи на всі пригоди, вони відсвяткували найпрекрасніше, найкрасивіше Різдво у своєму житті.
