Родерік – батько моржів

Родерік – батько моржівВ далекому минулому в морі біля західних берегів Шотландії водилось безліч моржів. Кажуть, моржі ці мали людський вигляд і були красивими кароокими дітьми Морського царя, який жив на дні моря. Цілими днями вони гралися, сміялися і співали в морських печерах. Але померла їхня мати, і одружився цар на інший; люто зненавиділа мачуха його дітей за красу і чаклунством перетворила їх на моржів. Зникла їх грація, тулуб стало товстим, а гарна смуглява шкіра одягнулася шовковистою шкірою – у кого сірою, у кого чорною, а у кого золотисто-коричневою. Не змінилися у них тільки очі – карі, променисті, – і ще не розучилися вони співати улюблених пісень.

Плавали моржі по всіх морях-океанах, але раз на рік приймали людський вигляд.. У якій-небудь день знайдуть тихий затишний берег, скинуть моржові шкури – і стануть гарними юнаками та дівчатами, якими були колись. Всю ніч і весь день граються на березі, а як починає сутеніти знову вдягнуть на себе шкури і попливуть у море.

Люди на Гебридських островах вірили, що раз на рік можна побачити дітей Морського царя, як грають вони на березі від сходу до заходу сонця, послухати їх дивний спів.

Розповідають, що жив на одному острові рибалка на ім’я Родерік. Ішов він одного разу по берегу, де сохнув його човен, раптом чує, неподалік, за скелями хтось співає. Підкрався до однієї скали, глянув за її гребінь, а на піску біля самих хвиль діти Морського царя бавляться. Довге волосся на вітрі майорить, карі очі весело і пустотливо блищать. Недовго милувався ними рибалка, боявся щоб не помітили.

Пішов геть, раптом бачить, шовковисті шкурки лежать – сірі, чорні і золотисті. Напевно, діти царя зняли їх і тут кинули. Взяв він золотисту, найгарнішу. Приніс шкірку додому і сховав на полицю над вхідними дверима.

Сидить ввечері Родерік біля вогню, лагодить сіті, тільки що сонце сіло, раптом чує, хтось тихенько схлипує за дверима. Виглянув, стоїть біля порога дівчина неписаної краси, очі карі, променисті, шкіра ніжна, і ніякого одягу на ній, тільки золотисте волосся густою хвилею падає до колін і огортає її всю, немов плащем.

– Допоможи мені, будь ласка, людино, – промовила красуня .- Я нещасна дочка Морського царя. Кудись поділася моя шовковиста шкурка. Ніяк не можу знайти. Коли не знайду – не бачити мені більше моїх сестер і братів.

Покликав її Родерік до хижі, накинув на плечі ковдру. Відразу здогадався, чию золотисту шкірку приніс він додому і заховав під стелю. Йому б тільки простягнути руку, дістати моржеву шкіру, втішилася б дочка Морського царя, обернулася моржем і попливла б до своїх братів і сестер.

Задумав Родерік, взяти її за дружину, скрасила б вона йому життя. І сказав їй рибалка:

– Де тепер знайдеш твою шкіру? Видно, йшов берегом моря лихий чоловік, взяв її, і забрав. Залишайся в моєму домі, будь мені дружиною.

Підняла на нього дочку Морського царя повні туги очі і відповідає:

– Страшно мені йти до людей. А ти, видно, добра людина. Якщо і правда хтось забрав мою шкіру, робити нічого, залишуся я з тобою.

Сказала і важко зітхнула, шкодуючи за морем, куди вже їй ніколи не повернутися.

Боляче було дивитися рибалці, як сумує дочка Морського царя, але вона була так лагідна і прекрасна, що не міг він відпустити її назад у море. І знав – ніколи не зможе.

Багато років прожив Родерік зі своєю красунею дружиною в бідній хатині на березі моря. Багато дітей вона йому народила, у всіх були променисті карі очі, і всі вони вміли співати чудові пісні. Але не переставала тужити за рідною стихією..

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі