Цуценя Тявка і каченя Крячик дивилися, як на подвір’ї кружляють сніжинки, і тулилися один до одного, щоб було тепліше.
– Холодно! — клацнуло зубами цуценя.
— Влітку, звичайно, тепліше… — сказало каченя і сховало дзьобик під крило.
— А ти хочеш, щоб зараз настало літо? – спитав Тявка.
– Зараз? Відразу?
– Звісно!
– Хочу. Але так не буває…
Цуценя дістало аркуш паперу та коробку з різнокольоровими олівцями. За кілька хвилин він показав свій малюнок змерзлому Крячику. На аркуші зеленіла трава і скрізь світилися маленькі сонечка ромашок. А над ними в кутку малюнка сяяло справжнє літнє сонце.
— Це ти добре вигадав! — похвалило Тявку каченя. — Я ще ніколи не бачив ромашок… у січні!
На землю, як і раніше, падав сніг. Цуценя і каченя дивилися на веселі квіти, здавалося їм, що настало добре ромашкове літо. І стало їм дуже тепло.
