TOU

Розквитався

Жив собі чоловік Омелько, та ходив він до моря на заробітки. Заробив за літо сорок шагів, прийшов додому, посправляв собі і дітям одежу та й каже:

– Ну, за це літо добре попалось. Якби ще на зиму де шагів п’ятнадцять заробить, було б добре. Піду, може, ще де на роботу стану.

Взяв на дорогу шагів п’ятнадцять і пішов. Іде собі та де не зайде в шинок, вип’є чарку, півшага заплатить, а півшага, каже, хай за вами, йтиму назад, то відіп’ю.

От походив, походив, ніхто не найма. Аж зустрічають його попи з їхнього ж села.

– Здрастуй, Омелько.

– Здрастуйте, батюшки.

– Чого це ти тут ходиш?

– Та шукаю, де б найнятись. Тільки ніхто не наймає, думка вже й додому.

– Сідай з нами, будеш нам коней доглядать.

От де не зайдуть у шинок, по стакану вип’ють – гроші заплатять, а Омелько як іде вже з хати, скине шапочку та:

– Що, хазяїне, квит? (Розрахувався, мовляв).

– Квит, іди з Богом.

Раз так, удруге. От попи і давай допитуватись:

– Як так, ми, кажуть, гроші платим, а ти тільки скинув шапочку – і вже квит?

– А це в мене така шапочка, тільки здійму, уже й квит.

– Продай нам.

– Купіть. Давайте тисячу рублів.

Сторгувались, забрав він гроші, і пішли.

А попи як приїхали, зараз лавки стоять. Піп поїхав товару набирати. Набрав всякої всячини, виходить з крамниці, скинув шапочку та:

– А що, хазяїне, квит?

– Ні, пожалуйте гроші.

Він удруге:

– Що, хазяїне, квит?

– Який чорт квит, давай гроші!

Піп сюди-туди, шатнувсь по знайомих, позичив десь, привіз товар додому та й не хвалиться. От зібравсь диякон – і той тієї ж. Позичив десь там, заплатив за товари, привіз та й не хвалиться. Поїхав ще й дяк. Та тому вже ніде було позичити, і приїхав ні з чим.

– Що ж ви, каже, набрали товару задаром, а мені он що трапилось.

– Е, брате, воно і нам таке. Ходім, кажуть, та вб’ємо його.

А Омелько прочув це, нагострив косу і став під вікном. От поліз піп, а Омелько і зняв йому голову.

– Що, ти скоро? – питають ті двоє. А Омелько ніби то піп:

– Та лізьте швидше, бо самому страшно.

Вони тільки в вікно, а Омелько й познімав їм голови. Познімав, взяв одного на лаві поклав, а тих заховав. Аж ось іде солдат.

– Слухай, служивий, однеси сього попа в прірву, я тобі десять рублів дам.

Солдат того попа на оберемок, потарабанив. Іде мимо часового, а часовий питає:

– Хто йде?

– Чорт.

– Що несе?

– Попа.

– Неси з Богом.

Одніс солдат попа і вкинув у прірву.

– Ну, хазяїне, давай гроші.

– За що? Він онде лежить! – А він уже другого витяг.

– А, ти оп’ять виліз? Ось я тебе! – потарабанив і того. Приходить, аж на лаві вже третій лежить.

– Ах ти сякий-такий! – згріб і третього, поніс під греблю і прив’язав.

– Тепер не втече.

Вертається назад, а вже ранок. А тут піп до церкви йде. Солдат думав, що то той прив’язаний, та до нього:

– Ах ти, патлатий чорт, ти оп’ять утік? Даром я гроші буду получать? – Та за патли, та в воду, а народ врозтіч.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі