Жив колись на острові Колонсе молодий князь на ім’я Ендрю, і славився він на всю Шотландію своєю військовою майстерністю та доблестю. Любив князь прекрасну дівчину Мораґ, і вона любила його. Ось раз сидять вони разом, мріють про своє весілля, як раптом приїхав гонець від шотландського короля. Вклонився князеві і каже: – Привіз я з-за моря колонсейскому князеві листа від короля. Прочитав Ендрю листа, і обличчя його затьмарилося.
– Ворог напав на Шотландію, – сказав він нареченій. – Король закликає мене під свої прапори. Не буде у нас через місяць весілля, люба Мораг.
Наказав князь негайно спорядити човен і пішов попрощатися з нареченою. Взяла Мораг руку коханого і одягнула йому на палець перстень із червоним каменем – рубіном.
– Не знімай його, – сказала. – Поки палає рубін червоним вогнем, знай, серце моє належить тобі.
Поцілував її князь і відплив у Шотландію.
Багато тижнів тривала жорстока битва, нарешті вигнали ворога за межі Шотландії. Виконав Ендрю свій обов’язок і з легким серцем подався назад на захід. Часто дивився молодий князь на заповітний перстень, що горів у нього на пальці, як крапелька крові. Значить, вірна йому Мораг, чекає на рідному острові.
Море було спокійне, сильно і злагоджено гребла дружина. Ось уже згасло денне світло, засіріла на морі місячна доріжка, і піднявся вдалині над водою рідний острів. Не спиться молодому князеві, ходить він по човну, мріє про наречену.
Раптом що це? Качається на хвилях красуня з розпущеним золотим волоссям.
Звідки вона тут, чи не випала з якогось човна? Наказав князь своїм людям підняти весла. А вони як не чують, і ковзає човен вперед все швидше і швидше.
“Це, мабуть, русалка”, – вирішив Ендрю і поспішно відвернувся: він любив свою Мораг і ні на кого більше не хотів дивитися.
Коли човен порівнявся з русалкою, простягнула вона свою білу руку, обняла князя і потягнула з собою в морську безодню.
Все глибше і глибше спускалися вони крізь товщу прозорої, зеленої води. Ось уже навколо них глуха тиша.
Повз пливуть риби та всякі чудовиська. Дно всіяне уламками кораблів, серед них біліють кістки мореплавців, що знайшли смерть на дні океану.
Нарешті вони припливли до житла русалки. Замість підлоги – золотий пісок, замість даху – десь високо-високо – блакитне повітря, замість кімнат – сотні печер із незліченними переходами. Золотий пісок рясніє коралами, перлами, перламутром.
– Дивись, як у мене гарно! – мовила русалка ніжним голосом. – Житимеш зі мною в цих печерах, і я вічно любитиму тебе.
– Ні! – вигукнув князь. – Відпусти мене на землю до моєї нареченої. Її одну я люблю у всьому світі.
– Залишайся зі мною! – Сказала русалка і принесла йому жменю різнокольорових черепашок.
А потім заспівала солодку русалчину пісню і обмахнула його своїм довгим шовковистим волоссям. Але Ендрю відштовхнув русалку, дивлячись на рубіновий перстень.
– Відпусти мене назад на землю, – благав князь. – Я ніколи не покохаю тебе.
– Подумай гарненько, – тихо промовила русалка. – Не залишишся доброю волею, замкну тебе в печері і будеш моїм бранцем на віки вічні. Подумай гарненько і полюби мене.
– Ніколи! – вигукнув Ендрю. – Краще померти, ніж порушити вірність коханій.
Тільки він сказав ці слова, золотий пісок, мушлі, самоцвіти – все раптом зникло, і опинився князь у величезній чорній печері.
Човен з військом князя тим часом причалив до острова. Ніхто не бачив, як русалка схопила князя, і всі вирішили, що він упав у море та втопився. Ось з якою сумною звісткою повернулося військо на Колонсей. Весь народ оплакував загиблого князя, одна Мораг не повірила – серцем відчувала, що коханий живий, і чекала на його повернення.
Але не вибратися Ендрю з печери – біля входу піняться і вирують могутні хвилі. Багато днів провів він у ув’язненні, але горів яскраво-червоним світлом рубін у нього на пальці, і надія не гасла в його серці.
І ось одного разу припливла до печери русалка, розпустила у воді золоте волосся.
– Навіщо ти припливла сюди? – крикнув Ендрю.
– Не гнівайся, князю! Я вирішила тебе відпустити. Тільки дай мені натомість одну річ.
– Яку? – Запитав князь.
– Твій рубіновий перстень, – ледь помітно посміхнулася русалка.
Вона й не думала відпускати князя, хотілося їй виманити перстень. Перестане князь дивитись на рубін і забуде про своє земне кохання.
– Я охоче подарую тобі перстень, – відповів князь, і назавжди залишусь у підводному царстві. Тільки й ти виконай моє прохання. Віднеси мене на поверхню моря, дай востаннє подивитись на рідний острів.
Підхопила його русалка і понесла нагору крізь товщу зеленої води; бачить Ендрю зовсім близько щось чорніє – це скелі, що збігають з острова в море.
– Дай мені звідси глянути на землю, – попросив Ендрю. Випливла русалка нагору, і побачив Ендрю знову зоряне небо.
– А тепер подаруй мені свій перстень, – простягнула руку русалка.
Очі її вп’ялися в рубін, що горів кров’ю, і не помітила вона, що земля зовсім поруч.
В мить вислизнув Ендрю з обіймів русалки, схопився за виступ скелі, підтягнувся щосили і вискочив із води на землю. Рвонула за ним русалка, та пізно, не дістати їй князя. Крикнула вона щось гнівне і повернулася назад у пінисті хвилі.
