У глибині густого лісу стояв Старий Дуб. Він був настільки старим, що його гілки тягнулися до неба, а стовбур був вкритий мохом і маленькими грибочками. Усі лісові мешканці вважали, що Дуб — мудрий і знає всі секрети лісу, але ніхто не здогадувався, що він має один дуже незвичайний секрет.
Одного разу до Дуба підійшли Лисичка, Зайчик і Сорока.
— Старий Дубе, — запитала Лисичка, — чи правда, що ти знаєш, де заховані скарби лісу?
Дуб зітхнув, і його листя зашепотіло:
— Я розповім вам, але тільки якщо ви виконаєте моє завдання.
— Яке завдання? — хором запитали тварини.
— Вам потрібно разом знайти ключ, який відкриває мій секрет. Його сховано там, де сонце зустрічається із землею.
Тварини вирушили в подорож. Вони шукали в густих кущах, копали землю під деревами, навіть заглядали в нори. Але ніде не знаходили ключа.
Нарешті, коли сонце почало сідати, вони звернули увагу на одинокий промінь, який падав на моховиту кам’яну плиту біля підніжжя Дуба.
— Це він! — закричала Сорока.
Піднявши плиту, вони знайшли невеликий золотий ключ. Радісні тварини підбігли до Дуба.
— Ми знайшли ключ! Відкривай свій секрет!
Старий Дуб посміхнувся (так їм здалося, коли його гілки зашелестіли):
— Тепер, коли ви знаєте, що таке співпраця і терпіння, ви готові. Загляньте у дупло.
Тварини, затамувавши подих, заглянули всередину. Але замість скарбів побачили… дзеркало!
— Що це означає? — здивувався Зайчик.
— Секрет лісу — це ви самі, — пояснив Дуб. — Ви — ті, хто його захищає, прикрашає і наповнює життям. Найбільший скарб — це ваша дружба та вміння діяти разом.
Лисичка, Зайчик і Сорока спочатку були розчаровані, але потім зрозуміли, що Старий Дуб мав рацію. Відтоді вони стали найкращими друзями і завжди допомагали одне одному, адже зрозуміли, що справжній скарб — це дружба і спільні пригоди.
А Дуб тихенько шелестів листям, радіючи, що його секрет залишився відкритим лише для найкращих мешканців лісу.
