В Селян терпіння вже не стало:
Бо кривд чимало
Струмочки їм та річечки
Весною в повінь завдавали;
Пішли собі просити ради у Ріки,
В яку оті струмки і річечки впадали.
Було що донести на них!
Жита в полях розриті,
А там млини позривані та змиті;
А що вже втоплено корів самих!
Зате Ріка тече хоч пишно, але гідно;
Міста великі там стоять на ній,
Закинуть їй,
Що лихо чинить, — просто стидно:
Вона захоче їх спинить! —
Поміж собою так Селяни міркували.
Та що ж! Коли прийшли і над Рікою стали,
І подивились, то узнали,
Що половина їх добра по Річці мчить.
Щоб дарма тут себе цим не журить,
Селяни тільки з берега за ним слідили;
А потім звідти без надій
Додому у журбі своїй,
Пішли мерщій.
Відходячи проговорили:
— «Не варто й час втрачати нам!
На менших правди ти собі не знайдеш там,
Де діляться вони із старшим пополам».
Переклад П. Сліпчука