В Селян терпіння вже не стало:
Бо кривд чимало
Струмочки їм та річечки
Весною в повінь завдавали;
Пішли собі просити ради у Ріки,
В яку оті струмки і річечки впадали.
Було що донести на них!
Жита в полях розриті,
А там млини позривані та змиті;
А що вже втоплено корів самих!
Зате Ріка тече хоч пишно, але гідно;
Міста великі там стоять на ній,
Закинуть їй,
Що лихо чинить, — просто стидно:
Вона захоче їх спинить! —
Поміж собою так Селяни міркували.
Та що ж! Коли прийшли і над Рікою стали,
І подивились, то узнали,
Що половина їх добра по Річці мчить.
Щоб дарма тут себе цим не журить,
Селяни тільки з берега за ним слідили;
А потім звідти без надій
Додому у журбі своїй,
Пішли мерщій.
Відходячи проговорили:
— «Не варто й час втрачати нам!
На менших правди ти собі не знайдеш там,
Де діляться вони із старшим пополам».
Переклад П. Сліпчука
Мораль байки: Не завжди достатньо скаржитися на наслідки проблеми — потрібно шукати її справжню причину. Якщо джерело безладу залишається незмінним, окремі спроби щось виправити не дадуть результату. Байка нагадує, що відповідальність насамперед лежить на тому, від кого залежить порядок.
Запитання для обговорення
- Чому Селяни були незадоволені річкою?
- Якої шкоди завдавала їм вода?
- До кого Селяни вирішили звернутися зі своїми скаргами?
- Що вони побачили, коли дісталися до Ріки?
- Чому Селяни зрозуміли, що їхні скарги не допоможуть?
- Чого навчає байка «Селяни та ріка»?
