Серед літа ведмежата
Поховалися в барліг.
— Треба,— кажуть,— знову спати,
Бо на землю випав сніг.
Як почули це сороки,
То сміялись цілий день:
— От, дурненькі лежебоки,
Полюбуйтеся лишень.
Полягали тихі й кволі,
Налякалися зав’юг,
А насправді — це з тополі
Облетів останній пух.