Жили собi чоловiк та жiнка, i так вони любили одне одного, що й не сказати. Його звали Шан, i вiн був дурнуватий. Її звали Марiжуана. I мали цi чоловiк та жiнка осла.
Якось Шан пiшов з ослом у лiс по дрова i знайшов мiшок срiбних монет. Вiн нав’ючив мiшок на осла i повернувся додому. Вдома розповiв жiнцi, що знайшов мiшок iз срiбними песо, але жiнка вiдповiла, що це не срiбло, а непотрiб. А вiн:
– Та нi, це грошi. А жiнка на те:
– Мовчи i нiкому не кажи, бо вони нам дуже потрiбнi.
Трохи згодом Шан узяв осла i знову пiшов у лiс. А назустрiч йому чоловiк, питає, чи не знаходив мiшка iз срiбними монетами. А Шан:
– Та знайшов, але Марiжуана сказала, що вони нам дуже потрiбнi.
Чоловiк пiшов до Шанової жiнки i став вимагати, щоб вона вiддала йому мiшок iз срiблом. Марiжуана вiдповiла, що знати нiчого не знає. Тодi чоловiк звернувся до суду.
От у день суду Марiжуана встала раненько, насмажила шкварок i розсипала їх на городi. Потiм покликала Шана:
– Шане, вставай i йди по траву для осла! Шан устав i пiшов. Побачив на городi шкварки i став збирати їх. А жiнцi сказав:
– Марiжуано, цiєї ночi впали з неба гарячi шкварки.
– Дурненький! Як можуть падати з неба гарячi шкварки?
– Так, так, ось у мене в зубах застряло м’ясо.
– Послухай, пiди краще по траву для осла!
Поки Шан ходив, Марiжуана поклала газету перед ослом, i осел почав ревти.
Побачив це Шан та й каже:
– Марiжуано, осел читає газету i каже а, е, i, о, у!
От на судi i суддя питає, чи не знаходив Шан мiшка з грошима. А Шан:
– Та знайшов, але Марiжуана сказала, що вони нам дуже потрiбнi.
Тодi суддя звелiв Марiжуанi, щоб та вiддала грошi. А вона:
– Ви не зважайте на його слова, бо вiн також запевняв, що цiєї ночi з неба впали гарячi шкварки.
– Авжеж,- пiдтвердив Шан.- Вони й досi стирчать у мене в зубах. Марiжуана знову:
– А ще ти казав, що вранцi осел читав газету.
– Так, так, вiн навiть казав а, е, i, о, у! Ось таким чином Марiжуана виграла справу, бо нiхто не повiрив Шановi.