— Скажи мені, ось ти вариш мамалигу, а з чим ми її їстимемо? — запитав одного разу Хуаджа Шардин свою дружину.
— Говорила ж я тобі, що в нас нічого більше немає, — відповіла та, помішуючи мамалигу.
— Тоді постарайся варити її доти, доки я не повернуся, — сказав Шардин, узяв палицю і вийшов із дому.
Він подався до сусіда, який у цей час був у від’їзді. Вдома залишалася лише господиня.
— Я знаю, що твій чоловік ще не повернувся, але це нічого, я хотів переговорити саме з тобою, — сказав Шардин. — Чи ти чула, що я зайнявся купівлею курей? Я уклав угоду з одним купцем, а в тебе багато курей, але не кури мені потрібні, а каплуни. Продай твоїх каплунів, ціну я тобі дам хорошу.
— Що ж, я тобі поступлюсь каплунами, раз ти купуєш їх усіх разом, — сказала господиня, пішла в курник, виловила вісім каплунів, зв’язала разом і віддала Шардину.
— Значить, це мої каплуни? – Запитав з діловим виглядом Шардин.
— Так, твої.
— Ось що, люба, зараз я не узяв із собою грошей. Тому я в заставу залишу тобі чотирьох каплунів. Якщо не надішлю грошей, вони будуть твоїми, — сказав Шардин, узяв решту чотирьох каплунів і пішов.
Наступного дня повернувся чоловік.
— Я вчора уклала вигідну угоду, — похвалилася дружина. — Був у нас Шардин і купив вісім каплунів. Але так як він не узяв грошей, то в заставу залишив чотирьох каплунів, і якщо він боргу не віддасть, то залишені в заставу каплуни будуть моїми.
— Дурненька, ти виявиляється дурніша за каплуна, — сердито обірвав її чоловік. — Невже ти не розумієш, що не отримаєш жодних грошей так само, як ніколи не побачиш відданих Шардину каплунів?
