Пас пастух овець. Коли він гнав отару додому, від неї відбилося маленьке ягнятко і впало в яму. А там сидів голодний вовк, і бідне ягнятко стало його здобиччю. Мабуть, така була його доля.
Коли пастух дізнався, що сталося з ягнятком, не став турбуватися, вирішивши, що в кожного своя доля і кожен може отримати свою частку щастя, навіть сидячи вдома.
Одного разу пастух, працюючи на городі, випадково викопав глечик, повний золотих монет. Ця знахідка, хоч як це не дивно, анітрохи не зацікавила його. Глечик із золотом він назад закопав у землю і, прийшовши додому, сказав дружині:
— Сьогодні, працюючи на нашому городі, я викопав глечик із золотими монетами. Я не взяв його і знову закопав у землю.
Ойкнула дружина і накинулася на чоловіка:
— Дурню, чому ти не приніс додому глечик, адже це ціле багатство.
А чоловік на це спокійнісінько відповів:
— Не турбуйся, я про все подумав: якщо ця знахідка має бути моєю, то вона нікуди не дінеться.
У той час, коли пастух розмовляв зі своєю дружиною, про його знахідку почули злодії, що випадково опинилися біля стін його хати.
Коли стемніло, злодії прийшли за здобиччю і, відкопавши на городі глечик, потягнули його до лісу. Там зняли кришку з глечика і заглянули всередину, але замість золотих монет вони побачили мідно-червоних змій.
Злодії вирішили покарати пастуха. «От, шахрай, він хотів нас погубити, але ми йому помстимося!»
Вони заткали глечик кришкою, взяли його і підкинули через вікно в хату пастуха, примовляючи: «Нехай вжалять зміЇ того негідника, який так нахабно обдурив нас. Хай потішиться».
Зробивши це, злодії розбіглися. Але не сталося так, як вони гадали. З глечика з дзвоном посипалися на підлогу золоті монети.
Господар на цей раз з радістю кинувся збирати гроші, впевнений, що це подарунок його щасливої долі.
