Жили двоє страусенят— Фу та Фе.
Фу був страшенно примхливим. А брати Фе нітрохи йому в цьому не поступався. Зварить їм на сніданок мама Ама манну кашу, поставить на стіл тарілки і голосно покличе:
– Діти, манна каша готова! А у відповідь лунає:
– Манна? Фу!
– Каша? Фе!
Прийдуть страусенята зі школи, портфелі кинуть — і бігом надвір м’яч ганяти.
— Настав час уроки готувати! – Нагадує мама Ама.
– Уроки? Фу!
– Готувати? Фе!
— Допоможіть мені посуд помити, — просить мама після обіду.
– Мити ложки? Фу!
– Мити виделки? Фе!
– Тоді давайте вірші вчити.
– Вірші? Фу!
– Напам’ять? Фе!
І так повторювалося щодня. Тепер вам зрозуміло, чому страусенят звали Фу та Фе.
Якось мама Ама вирішила провчити своїх малюків і як слід взятися за їхнє виховання.
— Мені запропонували зніматися в кіно, — сказала вона. — Щоправда, не в головній ролі, але це не має значення. Квиток на поїзд я вже купила. Приїду за три дні.
— А ми що робитимемо без тебе? – захникав Фу.
— Хто нас годуватиме? — злякався Фе.
— Ви в мене вже великі. Впорайтеся. Хліб, крупа та кава — у шафі, олія та сир — у холодильнику. Запам’ятали? А тепер давайте я вас обійму і до побачення!
Повісила мама Ама на шию шкіряну сумочку і пішла, хоча їй було дуже шкода залишати страусенят самих вдома.
І почали страусята самі господарювати. Фу варив манну кашу, яка часто пригорала. А Фе смажив картоплю, яка завжди чомусь була напівсирою. Але їсти хотілося. Ось вони й їли. І пригорілу кашу. І недосмажену картоплю. Їли й не кривилися.
Фу не говорив “Фу!”.
А Фе не говорив “Фе!”.
Говорити ж не було кому.
Тільки посуд вони не мили. Але коли всі чисті тарілки та ложки скінчилися, довелося й за миття посуду взятися.
А ще телевізор зіпсувався. І вечорами, щоб не померти від нудьги, страусенята читали вірші. І навіть вчили їх напам’ять.
Через три дні приїхала мама і зовсім не впізнала своїх страусенят.
– Хочеш, я зварю тобі манну кашу? – Запропонував їй Фу.
— А може, насмажити тобі картоплі? – спитав Фе.
Дуже здивувалася мама Ама і тільки похитала головою.
– Добре. Нагодуйте мене. Я трохи зголодніла. Але чи знайдеться у вас хоч одна чиста тарілка?
— У нас усі тарілки чисті! – гордо сказав Фу.
– І всі ложки… і всі виделки також! – Додав Фе. Щоправда, картопля вийшла трошки сирувата, а манна каша трохи пригоріла, але мама їла і примовляла:
– Молодець, Фу! Молодець, Фе!
А потім Фу прочитав напам’ять без зупинок вірш з страусиної абетки:
Каша манна смачна
І поживна вона.
Честь та слава манній каші!
Зміцнимо здоров’я наше!
Фе запнувся лише раз. Зате він читав голосно і виразно:
Нащо читають книжки
Страусенята, леви та круки
Тут і думати нема про що.
Без науки ти ніщо.
Це був найщасливіший день у життя мами Ами.