Жив у лісі вовк. Прокинувся він якось ранесенько, потягнувся й тричі чхнув.
“Непогано! Виходить, сьогодні мені тричі повезе”, – подумав вовк.
Раптом бачить – на пагорбі два барани буцаються. “Ось і перша удача! Та ще яка!” – зрадів вовк. Підкрався він до баранів так як гаркне:
– Це, що за непорядок! Що за беззаконня?! Зараз я вас провчу…
Бачать барани, що бігти їм нікуди, просяться:
– Сеньйор вовк, ми знаємо, що провинилися, і ви нас за це з’їсте. Але зробіть милість, розсудіть нас.
– В чому справа? – запитує вовк.
– Посперечалися ми з товаришем: я кажу, що звідси і до сюди – це усе луг мого господаря, а він каже, що ні, тут уже земля його хазяїна. Чи можете ви розсудити нас?
Погодився вовк. Втупився у землю й давай прикидати, чи рівно проведений кордон. Та раптом як піддадуть йому ззаду! Тричі перевернувся вовк з ніг на голову і втратив свідомість. Барани – ще ті майстри буцатися!
Отямився нещасний вовк, піднявся ойкаючи і стогнучи, далі пішов. “Ну, – думає, – якщо й дві другі удачі будуть такими, я до вечора не доживу!”
Так що поробиш, їсти хочеться? Два тижні він нічого не їв і зовсім схуд.
Ішов він, ішов, раптом бачить: галявина, а на галявині пасеться стара худюща кобила з лошатком.
“Ось вона, удача! – зрадів вовк. – Вони від мене не втечуть: кінь занадто старий, а лошатко мале й слабеньке. Але тепер я буду обережнішим. Заріжу спершу кобилу, а то як би вона мене не брикнула!” Підійшов він обережно до коня й говорить:
– Я страшенно голодний! Зараз тебе з’їм! А кобила у відповідь:
– Стара я і м’ясо у мене тверде. Краще з’їж моє лошатко, тільки виконай моє єдине прохання.
– А що таке?
– Витягни у мене із задньої ноги скалку, а то я кульгаю.
Підійшов вовк до кобили ззаду, тільки почав скалку шукати, а кобила як брикне його з усієї сили і з лошатком геть поскакала.
Зітхнув вовк, потягнувся далі.
Йшов, йшов і побачив корову. У корови на ногах мотузка теліпалася. “Два рази мені не повезло, – подумав вовк, – зате тепер вже точно пообідаю. Потягну за мотузку, корова впаде”.
Схопив вовк мотузку, а корова як кинеться бігти, вовка по землі так і потягнула. Нарешті порвалася мотузка, вовк піднявся весь обдертий і сказав сам собі:
– От ти, йолоп! Хто тебе просив ставати землеміром та ветеринаром?!
Hy, а як би мотузка не порвалася? Хазяїн корови швиденько би зі мною справився! Ось тобі й три удачі!