Жив собі Гусак.
Був він дуже дурний і заздрісний.
І всім Гусак заздрив, з усіма сварився, на всіх шипів…
Всі хитали головою і говорили:
— От вже цей Гусак!..
Якось побачив Гусак на ставку Лебедя.
Сподобалася Гусакові довга лебедина шия.
«От якби, — подумав Гусак, — мені таку шию!»
І просить Лебедя:
— Давай мінятися. Тобі моя шия, мені — твоя.
Подумав Лебідь і погодився.
Помінялися.
Пішов Гусак з довгою лебединою шиєю, не знає, що з нею робити. То так поверне, то сяк витягне, то колесом згорне — все незручно.
Побачив його Пелікан та став сміятися.
— Ти, — каже, — ні Гусак, ні Лебідь! Ха-ха-ха!
Образився Гусак, хотів зашипіти та раптом побачив у Пелікана дзьоб з великим мішком.
«От якби мені такого дзьоба з мішком!» — подумав Гусак.
І каже Пеліканові:
— Давай мінятися: тобі — мій червоний ніс, а мені — твій дзьоб з мішком.
Посміявся Пелікан, але погодився.
Помінялися.
Сподобалося Гусаку мінятися.
З Журавлем Гусак ногами помінявся: за свої лапаті отримав тонкі, журавлині.
У Ворони свої великі білі крила на її маленькі чорні виміняв.
Довго Гусак умовляв Павича змінити його яскравий хвіст на свій куций хвостик…
Умовив.
А добрий Півень подарував Гусакові свій гребінець, борідку, а ще й «кукуріку»…
Став Гусак ні на кого не схожий.
Іде Гусак на журавлиних ногах, воронячими крилами дарма махає, лебединою шиєю на всі боки крутить.
Назустріч йому стадо гусей.
— Га-га-га! Це що за птах? — здивувалися гуси.
— Я гусак! — крикнув Гусак, заплескав воронячими крилами, витягнув лебедину шию і гаркнув в усе своє пеліканове горло: — Ку-ку-рі-ку! Я кращий за всіх!
— Ну, якщо ти Гусак, то ходімо з нами, — сказали гуси.
Пішли гуси на лужок, і Гусак із ними. Усі гуси траву скубуть, а Гусак тільки дзьобом з великим мішком плескає — не може ним траву ухопити.
Пішли гуси на ставок купатися, і Гусак із ними.
Усі гуси плавають у ставку, а Гусак берегом бігає — журавлині ноги плавати не дають.
Сміються гуси: — Га-га-га!
А він їм: — Ку-ку-рі-ку!
Вийшли гуси на берег, а тут, раптом — десь узялася Лисиця!
Заґелґотали гуси, полетіли.
Один Гусак лишився — воронячі крила його підняти не можуть, побіг він на журавлиних ногах — та в очереті павичиним хвостом заплутався…
Тут ухопила його Лисиця за довгу лебедину шию і понесла…
Побачили це гуси, налетіли на Лисицю і давай щипати її з усіх боків.
Кинула Лисиця Гусака і втекла.
— Дякую, гуси, ви врятували мене! — сказав Гусак. — Тепер я знаю, що мені треба зробити.
Пішов Гусак до Лебедя і віддав йому довгу шию, Пеліканові повернув дзьоб з великим мішком, Журавлеві — тонкі ноги, Вороні — чорні крила, Павичу — яскравий хвіст, а доброму Півневі — гребінець, борідку, а ще й «кукуріку».
І став Гусак як гусак. Тільки розумний і незаздрісний.
