Якось увечері цуценя Тявка та кіт Чорнобурчик сиділи на лавці і розповідали один одному казки. Раптом Чорнобурчик штовхнув цуценя лапою в бік і шепнув просто у вухо:
— Подивися на дах сусіднього будинку…
— Ну, дивлюсь. Звичайний дах…
— А ти ще глянь.
— Яка різниця, скільки я дивитимуся? Дах як дах. І що там темряві побачиш?
– Трубу бачиш? — не вгавав Чорнобурчик.
— Трубу я бачу. Он вона. І дим із труби йде.
— А поряд із трубою?
– Ой! Світиться щось!
— Ото ж то і воно, що світиться. А що?
Тут вони обидва підняли мордочки і побачили над дахом яскравий, схожий на величезний лимон місяць.
— Послухай, Чорнобурчику! Може, від місяця відламався шматочок і впав на дах? — розмріялося цуценя Тявка.
– А чому б і ні? — погодився Чорнобурчик. — Мабуть, це й справді шиаточок місяця. Упав і світиться З тим і пішли друзі спати. А рано-вранці Чорнобурчик прокинувся, вмився і прямісінько вирушив на сусідський дах, щоб на місячний камінчик подивитися.
Видерся сходами на дах, але нічого, крім маленького скельця, не знайшов. «Оце скельце вчора вночі світилося», — подумав Чорнобурчик.
Але цуценяті він про це не сказав. «Нехай Тявка, як і раніше, мріє, нехай вірить, що ми бачили ввечері на черепичному даху справжнісінький шматочок місяця! — вирішив Чорнобурчик. — Адже це так сумно, якщо раптом забирають мрію…»
