Якось їжачки пішли на прогулянку. Тато Їжак узяв під ручку маму, мама взяла за ручку Вероніку, а Вероніка взяла за ручку парасольку на випадок дощу та падіння ялинових шишок.
Один Володька нічого не взяв і тинявся туди-сюди дорогою, не знаючи, чим би йому зайнятися. І тут їм зустрілися хом’яки. Тато Хома вигулював синочка Хомулю. В одній руці у Хомулі був яскраво-червоний льодяник на паличці, а в другій – повітряна кулька.
Поки батьки розмовляли з Хомою на різні дорослі теми, Володька надумав вкрасти гарну Хомуліну кульку. Він уже майже перекусив нитку. І раптом кулька як БАБАХНЕ!
– Лягай! – Закричав Хома, вирішивши, що в них стріляють. І разом із Хомулею повалився на землю. Тато Їжак із мамою Їжачихою та Веронікою пірнули в кущі. А Володька так і залишився стояти на дорозі з луснутою кулькою на голові.
Нарешті всі зрозуміли, що сталося. Що тут розпочалося! Мама при всіх почала лаяти Володьку. Тато допомагав Хомі обтрушувати новий вельветовий піджак. А товстий Хомуля заливався сльозами і просив другу кульку.
Найкраще повелася Вероніка. Вона парасолькою зірвала велику соснову шишку і простягла Хомулі:
– На візьми!
– Не потрібні мені шишки, – тупав ногами Хомуля. – Я хочу кульку!
– Це не шишка, – сказала Вероніка. – А Шишина-машина. Можеш прив’язати до неї нитку і тягнути за собою, скільки хочеш.
Мама Їжачиха, у сумці у якої – про всяк випадок – лежало все, що завгодно, дістала нитку і прив’язала її до Шишини-машини.
Хомуля був у захваті: Шишина-машина їхала за ним і піднімала куряву як справжня.
А Володька зробив із розірваної кульки велику повітряну хлопавку: надував маленькі бульбашки і плескав їх об голки.
