Ото погодка видалася! Здавалося, всі хмари на небі луснули і зливою виливаються на землю. В таку негоду Заєць-лицар і Ведмідь-ласун усамітнилися у своєму будиночку всередині дерева за цікавою товстою книгою, яку Ведмідь отримав у спадок від рідного дядька. Маленький Заєць читав її вголос, а Ведмідь слухав затамувавши подих.
У книзі чорним по білому було написано: «Там, де закінчується веселка, зазвичай буває заритий скарб. Потрібно знайти таке місце, і тоді ви знайдете скарб!»
Друзі були дуже здивовані. Такого вони ніколи раніше не чули!
— Що ж, знайти скарб – це мені подобається, – мрійливо заявив Ведмідь.
Заєць погодився, що думка слушна.
— Дощ уже майже перестав, – сказав Ведмідь, – і, здається, визирнуло сонце!
— А ось і веселка! – вигукнув Заєць. – Її початку не було видно, він ховався десь у хмарах, а кінець – на острові Бузини, поряд з Банановою скелею!
Заєць кинувся до дверей і в одну мить спустився сходами.
— Я обов’язково маю знайти скарб, я ж лицар! – голосно вигукнув він.
— І я з тобою! – охоче відповів Ведмідь.
У друзів був човен, на якому вони одного разу програли великі перегони Заячим озером і який зберегли. Вони швидко спустили його на воду і вирушили в подорож.
Ведмідь спочатку ніяк не міг влаштуватися так, щоб човен не сильно нахилявся, адже важив він чимало! Нарешті він сів. Однак у човен набралося повно води, і Зайцеві довелося старанно вичерпувати її, інакше б вони потонули.
І ось друзі нарешті досягли берега острова Бузини.
Тут вони почали згадувати страшні історії, які чули про цей острів. Мешканці лісу розповідали, що раніше тут жили пірати.
— А коли вже побували пірати, то напевно вони закопали на острові скарб! – мрійливо промовив Ведмідь.
— І ми обов’язково знайдемо його – там, де закінчується веселка! – підхопив Заєць.
— Але перш за все нам потрібно підкріпитися, – перебив його Мишко-ласун.
Всі знали про те, що на острові росли найсмачніші квіти бузини. І друзі вирішили спочатку як слід набити свої животики, тому що їх чекало досить важке завдання.
— Сили додаються після їжі, – завжди говорив Ведмідь, і він знався на цьому.
Як тільки друзі добре поїли, настала черга для пошуку скарбів. Веселка зблідла, але вони знали, що повинні знайти, де її кінець.
Після довгої дороги під палючим сонцем вони прийшли в невеликий ліс біля Бананової скелі. Ніхто не знав, чому скеля отримала таку назву
Заєць і Ведмідь почали копати в тіні великого бузинного дерева, але невдовзі натрапили на камінь. Мабуть, вони обрали неправильний напрямок. Тоді друзі продовжили свої пошуки під другим деревом. Тут земля була м’якшою, і через деякий час лопата Ведмедя з металевим дзвоном ударилася об щось.
— Ура! – закричали обидва, але… це виявилася бляшанка.
— Це було неправильне місце, але нічого страшного, — зауважив Заєць, який ніколи не сумував. – Зараз ми знайдемо правильне!
І він почав копати далі. Ведмідь заспівав пісню, Заєць насвистував.
Шукати скарб було дуже цікаво, і вони захопились. Однак і надалі друзі нічого не знайшли, окрім старої пляшки.
Шукачі скарбів сильно втомилися, і піт лив з них градом. Сонце палило нещадно. Друзів рятували хутряні шкірки, адже якби на них не було хутра, вони б геть обгоріли. Заєць і Ведмідь наполегливо продовжували рити.
Вони знову і знову знаходили нові місця і копали там, то тут. Невдовзі поряд з Банановою скелею вже не залишалося землі, де б вони ще не шукали.
— Як я втомився, – пробурчав Ведмідь. Як і Заєць, він засинав на ходу.
— Буде краще, якщо ми трохи перепочинемо, — сказав Заєць. – А потім подивимося.
Друзі знайшли на узбережжі підходяще для відпочинку дерево, лягли в його тіні і відразу заснули. Їм снилося, що вони пливуть додому Заячим озером у човні, навантаженому золотими монетами і коштовностями.
Коли вони прокинулися, сонце вже сідало, Друзі глянули на берег, і їх охопив переляк. Човна не було! Мабуть, його забрало течією або він потонув… а може, й те й друге!
— Ой, ой! – зітхав і ойкав Мишко. – Як же ми повернемось додому без човна?
— Думаю, нам доведеться залишитися тут на ніч, – вирішив Заєць. – Не засмучуйся!
На щастя, у Зайця були невеликі навички пластуна. Тому він не розгубився. А Ведмідь тішився, що в нього такий тямущий друг. Сам він не відрізнявся кмітливістю і не знав, як чинити у важких ситуаціях.
— Насамперед давай зберемо сухі дрова для багаття і гілки для куреня, в якому ми могли б переночувати, – скомандував Заєць.
Ведмідь слухняно потюпав у хащі і невдовзі повернувся з купою дров і гілок, з яких друзі відразу почали будувати курінь. Вони дуже поспішали, бо вже наставали сутінки, а все треба було зробити до темряви.
І ось курінь був готовий, а багаття весело потріскувало. Друзі вудили над багаттям гілки бузини, смажили гриби та пили воду з джерела. А ще вони співали, і Заєць розповідав Ведмедеві про Робінзона Крузо, який прожив на острові зі своїм другом П’ятницею цілих двадцять вісім років.
Друзі насолоджувалися, вечір вийшов чудовим. Що може бути краще, ніж сидіти з приятелем біля багаття і рахувати зірки? Трохи пізніше вони побажали один одному добраніч, лягли в курені і заснули.
Сонце припікало досить сильно, коли друзі прокинулися наступного дня. Вони приготували легкий сніданок, викупалися в озері і взялися до роботи. Заєць згадав, що коли хтось опиняється на острові, то передусім надсилає послання у пляшці.
Вчора вони якраз знайшли поруч із виритою ямою велику пляшку!
Заєць написав листа на широкому зеленому аркуші за допомогою обвугленої гілки. Він накреслив докладний план острова і намалював великий хрест там, де були вони.
Терміново врятуйте нас.
В+З
Листок скатали в трубочку і вклали його в пляшку. Зверху вони заткали її корком, і Ведмідь закинув пляшку далеко в озеро. Такі послання врятували багатьох потерпілих – про це Заєць читав у книжках. І цього разу засіб, без сумніву, спрацює!
— Не сумуй, Мишко, — підбадьорив друга Заєць. – Напевно, скоро припливе корабель, який нас забере.
Потім вони залізли на пагорб і зібрали велику гору сухих гілок для сигнального вогню. Друзі хотіли підпалити його увечері на випадок, якщо до того часу їх не врятують. Ще вони мали намір голосно кликати на допомогу, адже і це було не зайве!
— Бум, бум, бум! – стукали вони по сухому дереву, як по барабану.
Щойно вони почали стукати, як побачили на воді човен.
— Ми врятовані! – закричали обидва. – Ура, ура!
Вони стрибали й кричали так голосно, як тільки могли, і навіть у них закрутились голови. Здавалося, човен повільно наближається.
Раптом з боку острова вони почули інший звук, схожий на приглушений барабанний бій. Хтось бив по дереву і кричав захрипшим голосом: «На допомогу! Врятуйте! Випустіть мене!»
Ну і ну! Хто це міг бути? Друзі зовсім розгубилися,
— Ти чув це, Зайцю? – запитав Ведмідь.
— Так, – відповів той. – Комусь потрібна наша допомога! Ідемо швидше!
— Але, якщо ми підемо звідси, у тому човні нас ніхто не побачить і не врятує! – закричав Мишко.
І це справді було так! Малий друг задумався.
— Допомагати треба завжди, — твердо сказав він. – Адже я лицар, а лицарі повинні чинити саме так.
— Так-так, ти маєш рацію, – пошкрябав потилицю Мишко.
І вони побігли туди, звідки долинав звук.
Крик про допомогу ставав все гучнішим, коли друзі наблизилися до чагарника. Із завмираючими серцями вони стрибнули в чагарники. І на них тут чекав сюрприз!
— Ось так несподіванка! – прошепотів Заєць.
У великій дерев’яній бочці хтось сидів, як у пастці. З неї й чулися стукіт і крики.
— Давай, Мишко, тут потрібна твоя сила! – пожвавішав Заєць.
Ведмідь зробив кілька вдихів і зібрався з духом.
Одним ударом він розбив бочку на шматки, і звідти вистрибнув худющий папуга. Він був такий наляканий, що ледве тримався на лапах.
— Хто ти? – Запитали Заєць і Ведмідь одночасно.
— Я Папуга, охоронець острова Бузини, – прохрипів у відповідь папуга.
— А хто ж тебе замкнув? – здивувався Заєць.
Але виявилося, що ніхто не замикав його в бочці. Папуга потрапив в пастку, яку сам же й зробив для захисту від непроханих гостей. Птах сидів там досить довго і вже не сподівався на порятунок, коли почув гучні крики Зайця та Ведмедя.
— Я вам так вдячний за своє звільнення! – кланяючись, подякував він.
Після цього друзі повідомили, що вони теж стали бранцями острова, бо їхній човен пропав.
— Я вже знаю, як можу вам допомогти, – заявив Папуга. – Але, як ви вважаєте, може, нам спочатку варто піти до мене додому і перекусити? Я страшенно зголоднів за той час, поки сидів у бочці!
Ведмідь-ласун та Заєць-лицар, зрозуміло, нічого не мали проти цього. Папужка попросив Ведмедя захопити стару бочку, і вони бадьоро попрямували дорогою. Папуга довго був один і так радів, що в нього тепер з’явилася компанія. Він розповідав, як давно охороняє острів.
Коли смішний птах замовк на хвилину, Ведмідь спитав:
— А що, власне, ти охороняєш?
— Ну як же – чудовий острів Бузини! І звичайно, мою дорогоцінну печеру! Ви її зараз побачите.
— Твою дорогоцінну печеру? – Вигукнули Заєць і Ведмідь.
Проте Папуга знову затарохкотів і почав розповідати про ті чарівні дні, коли він подорожував з піратами Заячим озером. Друзі так дзвінко сміялися з веселих історій, що не помітили, як минув час.
Вони були вже на іншому кінці острова! Дерева і кущі тут стали густішими, і всюди росли величезні квіти. Не встигли вони озирнутися, як Папуга несподівано зупинився і оголосив:
— Ласкаво просимо до моєї дорогої печери!
Це було прекрасне видовище! Сонячні промені пробивалося крізь густе листя і освітлювали каміння та стіни печери. Жуки повзали туди-сюди і відливали різними кольорами, а барвисті метелики пурхали в повітрі. По всій печері розпустилися квіти всіх відтінків – як справжні діаманти.
Заєць і Ведмідь одразу ж зрозуміли, що за скарби ховалися в печері і що золотом тут і не пахло!
Проте все це було таке гарне і схоже на скарб, що друзі зовсім не розчарувалися.
Тут вони вирішили перекусити. Друзі наїлися від пуза. Папуга з’їв майже стільки ж, скільки Ведмідь, він голодував дуже багато часу!
Після їжі та короткого відпочинку папуга сказав:
— А тепер ми маємо зробити човен!
І він поділився з друзями своїми міркуваннями.
Від піратів Заячого озера залишилася ціла скриня з інструментами. За допомогою цих інструментів папуга сподівався полагодити бочку в якій сидів.
І робота закипіла! Незабаром бочка було склеєна і оббита залізом. Птах знав дещо про суднобудування та піратів. Під його керівництвом Заєць і Ведмідь змайстрували справжній корабель. Час, проведений на острові з новим другом, став справді прекрасним.
Незабаром стара бочка перетворилася на справжню амфібію. Але настав час прощатися. Розставання не було сумним; Зайчик і Мишко пообіцяли часто провідвідувати Папугу.
І ось саморобний корабель вирушив у зворотне плавання. Папуга підстрибував і махав услід лапами та крилами.
— Який був чудовий день! Правда, Мишко? – Запитав Заєць.
— Ще б!.. Тільки ми так і не знайшли скарб, – зітхнув Ведмідь.
І дійсно – вони не знайшли скарб. Але вони знайшли нового друга. І якщо це не скарб, то що тоді цінується більше?