Горобчик Ців-ців жив із мамою і татком у гніздечку під стріхою старої повітки. Коли він трохи підріс, йому дозволили виглядати із теплої хатки і дивитися, що робиться на подвір’ї.
А там було дуже цікаво. Повагом, перевалюючись із ноги на ногу, ходили качки. Ґелґав сірий гусак. Великий сірий індик часто сердився на всіх, надимався, розпускав крила і непривітно булькотів. Тоді все птаство намагалося триматися від нього якнайдалі. Навіть песик Шарко залазив у свою будку і звідти поглядав крадькома: подався індик на другий край двору чи ще ходить поблизу?
Ців-ців також боявся грізного птаха.
— Дуже не хотілося б мені зустрітися з ним віч-на-віч, — сказав він матусі, коли індик в який уже раз розганяв своїх сусідів по двору.
Якось після сніданку, коли мама і тато пішли на свою роботу — збирати шкідників у саду, Ців-ців вилетів із гніздечка, — а він уже вмів трошки літати – і сів на жердині біля вікна.
Повівав легенький вітерець, лагідно пригрівало сонечко. Про щось засперечалися дві курочки. Але півень своїм “ку-ку-рі-ку!” припинив їх завзяту балачку.
— Цінь-цінь-цінь! Пі-пі-пі, — почулося на подвір’ї.
Ців-ців глянув униз і побачив, як жовті клубочки вовтузяться на травичці.
Це були маленькі курчата. Мама-квочка вперше вивела їх на прогулянку. Малята роздивлялися навсібіч — їм усе було цікаво!..
Їх мама підійшла до коритця з водою і привіталася зі старою гускою:
— Добридень, пані! Як ся маєте?
— Ґе-ґе-ґе, спасибі! А це, бачу, ваші діточки?
— Так, — гордо відповіла квочка. — Правда, пані, вони чудові?
— Милі, дуже-дуже милі, — люб’язно відповіла гуска.
І поки вони розмовляли, звідки не візьмись — індик. Він був, як завжди, сердитий і набундючений. Коли побачив перед собою курчат, які щипали травичку і зовсім не звертали на нього уваги, розсердився іще дужче.
— Ви хто? — проскрипів неприємним голосом. — І що тут робите?
— Ми курчата. А ви хто, дядечку?
Індик аж посинів від люті. Як сміє якась дрібнота так із ним розмовляти? Із ним – індиком, якого навіть Шарко боїться.
— Ах ви, нахаби! Я вас навчу бути чемними!
Індик різко нахилив голову, відкрив страшний дзьоб і намірився вхопити найближче курчатко.
Малятка злякано запищали.
Мама-квочка облишила розмову з гускою і прибігла на їх крик.
— Сусіде, що ви робите? — заквоктала вона.
Але індик її не слухав. Він грізно булькотів, збивав крилами куряву, а потім вхопив жовтенький клубочок і високо підняв його у повітря.
Курча безпомічно забилося і запищало…
І тут горобчик, несподівано для себе самого, злетів із жердки і опустився індикові просто на голову. Він міцно вхопився кігтиками за голу шкіру і своїм маленьким дзьобиком почав клювати індика в тім’я.
Величезний птах не сподівався нападу з повітря. Він незграбно завертівся, замотав головою. Але горобчик так міцно вчепився в нього, що індик не міг нічого вдіяти.
Квочка також напосідала на кривдника і боляче дзьобала його великі чорні лапи.
Побачивши, що індик не такий уже й страшний, гуси і качки заґелґали, закахкали, засичали.
Півень голосно кукурікнув кілька разів, а Шарко виліз із будки і залився гавкотом.
На подвір’ї здійнявся неймовірний гармидер. Посоромлений індик, підібравши крила, враз зробився наполовину менший. Він задкував під наступом схвильованого птаства, а маленький горобчик продовжував дзьобати його в лису голову.
Розтривожені галасом, горобець і горобчиха поспішили із саду на подвір’я. Яким був їх переляк, коли вони побачили свого синочка верхи на індикові!..
Опустившись низенько, вони вхопили маленького горобчика попід крильця і занесли до гнізда.
Індик нагнув голову, випустив із дзьоба курчатко і під глузливі крики мешканців пташиного двору сховався у високі лопухи.
Мама-квочка заспокоїла перелякане дитинча, а потім підійшла ближче до повітки і низько вклонилася:
— Дякую тобі, маленький сміливцю, що врятував мою доню. Дякую і вам, пані горобчихо і пане горобець за виховання сина.
— Так-так-так, — одностайно підтримали квочку качки, гуси і кури. — Ваш горобчик — справжній герой!
Ців-ців дуже засоромився від такої уваги. А тато і мама люб’язно дякували птахам за добрі слова.
І з того часу у дворі ніхто уже не боявся сірого індика. Він і сам, пам’ятаючи недавню ганьбу, рідко показувався на очі.
А горобчик, хоч все птаство і називало його героєм, від цього аністілечки не загордився.