У високих небесах, у самому серці Зимового Царства, жила маленька сніжинка на ім’я Лія. Вона була незвичайною: замість звичних шести променів її кришталева форма мала щось схоже на зірку, яка завжди світилася всередині неї ніжним сріблястим світлом.
Одного зимового дня, коли інші сніжинки радісно кружляли в морозному танці, Лія замислилася:
– Чому я відчуваю, що мені бракує чогось важливого? – прошепотіла вона до вітру.
Вітер, добрий і мудрий, відповів:
– Твоя зірка чекає на тебе, маленька. Вона на землі, у самому серці зимової ночі.
Лія, хвилюючись і водночас радіючи, вирушила в подорож. Вона пролітала над містами й селами, над засніженими лісами та крижаними річками. На своєму шляху вона зустрічала ялинки, прикрашені гірляндами, дітлахів, які ліпили сніговиків, і навіть одного білого оленя, що шепнув:
– Шукай найяскравішу зірку на землі, вона приведе тебе до відповіді.
Коли настала глибока ніч, Лія помітила щось особливе: маленький будиночок на краю лісу, освітлений чарівним сяйвом. На його подвір’ї стояла дівчинка на ім’я Міла, яка тримала в руках ліхтарик у формі зірки. Ця зірка сяяла теплим світлом, а в очах дівчинки іскрилися мрії.
Лія підлетіла ближче й торкнулася зірки. На мить усе навколо стало світлішим, теплішим, і сніжинка зрозуміла: її зірка – це мрія, яка здатна принести радість і тепло навіть у найхолоднішу зиму. Міла, побачивши сніжинку, посміхнулася й прошепотіла:
– Тепер у мене є щось справді чарівне.
З того часу Лія завжди кружляла біля Міли, щаслива, що знайшла свою зірку, і щовечора вона нагадувала всім: магія поруч, якщо вмієш мріяти.
