TOU

Солдат-лікар

Солдат-лікарОдного разу захворіла царева дочка: тане, сохне день від дня, слівця вимовити не може.

Покликав цар заморських лікарів. Наїхали лікарі з усіх кінців, навезли три вози ліків. Та не допомогли царівні ні заморські лікарі, ні їхні ліки.

Тоді дідок-водовоз, який возив на царську кухню воду з річки, порадив цареві:

– Треба солдатів попитати, вони люди бувалі, може, хтось із них візьметься вилікувати твою дочку.

Зібрав цар на майдані усе військо і питає:

– Гей, солдати, хто з вас візьметься вилікувати мою дочку? Хто вилікує, того добре нагороджу.

Виступив з рядів один солдат та й каже:

– Ваша царська величність, дозвольте я спробую.

– А чи зумієш? – питає цар.

– Зумію чи ні – не знаю, а спробувати треба, не пропадати ж дівці, – каже солдат.

Повели солдата у палац. Поглянув він на царівну і відразу зрозумів, що хвороба її не проста, що тут без нечистої сили не обійшлось.

– Щоб вилікувати твою дочку, – каже солдат цареві, – треба мені десять карбованців грошей.

– І ста карбованців не шкода, тільки вилікуй, – відповідає цар і наказав видати з казни десять карбованців.

Узяв солдат гроші, пішов на базар, купив кишеню горіхів, тоді зайшов до найкращого у місті коваля.

– Змайструй мені, – каже солдат ковалеві, – залізного чоловіка з пружиною, щоб він міг рухати руками. А ще відлий півсотні чавунних горіхів.

Викував йому коваль залізного чоловіка, вилив півсотні чавунних горіхів. Насипав солдат в одну кишеню простих горіхів, в іншу – чавунних, поклав залізного чоловіка на воза і привіз у царський палац.

Залізного чоловіка він поставив у кімнаті, через яку був прохід до хворої царівни, а сам завалився на ліжку, лежить і горіхи лускає.

Наступила ніч. Раптом чує: хтось стукає у двері.

Солдат питає:

– Хто там?

Голос з-за дверей відповідає:

– Гості прийшли.

– Гостям завжди радий, – сказав солдат і відчинив двері.

Зайшов до кімнати чорт, рогатий, з хвостом. Цей чорт кожної ночі царівну лякав, від такого страху царівна й занемогла.

– Ти, солдате, чого сюди прийшов? – питає чорт.

– А ти сам чого прийшов? – закричав солдат. – Що тобі тут треба? Ось я тобі покажу!

Засукав рукава солдат.

Сторопів чорт і каже:

– Тихіше, тихіше, солдате.

– Не можу тихіше! – кричить солдат. – Коли я сердитий, мені до всього байдуже, та я й сам не знаю, що я зараз з тобою зроблю!

Зовсім злякався чорт.

– Ну, заспокойся, заспокойся! – просить солдата.

– Не можу заспокоїтися, – відповідає солдат. – Давай у шашки зіграємо, тоді, може, заспокоюсь.

Домовились грати так: хто програє – тому щигля в лоба.

Почали гру. Солдат грає, а сам дістає з кишені по горішку і гризе.

– Дай, солдате, й мені горіхів погризти, – просить чорт.

– Погризи, – каже солдат і відсипав чорту пригорщу чавунних горіхів. Поклав чорт чавунний горішок до рота, а розгризти не може.

А солдат знай собі лускає та над чортом підсміюється:

– Ох ти, здумав зі мною в шашки грати, а сам горіха не розгризеш!

Грали, грали, нарешті солдат виграв.

– Ну, тепер тримайся! – каже солдат чортові. – Розіб’ю тобі лоба. – Засукав солдат рукави. Затремтів чорт – згадав, як солдат з горіхами справився, – та й просить:

– Солдатику, ти обережніше, легенько.

– Не можу легенько. Дуже вже я розійшовся.

– Ну, хоч трішечки легше.

– І трішечки не можу. Ось мій кривий брат, котрий у кутку стоїть, той може легше вдарити. Хіба його попросити?

– Будь ласкавий, солдатику, хай твій брат щигля дає, – просить чорт.

Підвів солдат чорта до залізного чоловіка, натиснув пружину.

Стукнув залізний чоловік своїм залізним кулаком чорта по лобі – перелетів чорт через усю кімнату, вискочив за двері і втік.

Прибіг чорт додому та й скаржиться:

– Пішов я сьогодні у царський палац царівну лякати, а там солдат! Та такий злий, ледве я утік від нього живим.

Тоді найстарший чорт – криві роги – наказує молодим:

– Завтра підете у царський палац втрьох.

Наступної ночі з’явилось у царський палац троє чортів.

– Що ти тут робиш, солдате? – питають.

– А вам чого тут треба? – закричав на них солдат. – Зараз я вам покажу!

– Та тихіше, тихіше! – заспокоюють його чорти.

– Не можу тихіше, – відповідає солдат, – якщо хочете, щоб я заспокоївся, давайте грати в шашки.

Почали чорти грати із солдатом. Знову домовились грати на щиглі.

Солдат грає та горіхи гризе, а чорти на нього очима лупають. Завидки їх узяли, просять солдата:

– Дай нам горіхів!

– Нате, – каже солдат, – гризіть! – І відсипав кожному по повній жмені чавунних горіхів.

Солдат один за одним горіхи лускає, а чорти й одного розгризти не можуть.

Грали-грали, і солдат виграв.

– Ну, підставляйте лоби! – каже солдат.

Чорти полякалися, а вчорашній битий чорт підскакує:

– Просіть, щоб сам не бив, а брата заставив.

– Солдате, будь ласкав, не бий сам, застав брата щиглі давати! – просять чорти.

– Добре, хай буде по-вашому.

Підвів він чортів до залізного чоловіка, натиснув пружину. Вдарив залізний чоловік залізним кулаком одного, другого, третього, чорти повалились, а як опам’яталися трохи, давай бігти не оглядаючись!

Повернулися вони додому, розповіли старому чортові усе, як було, тоді чорт і каже:

– Завтра усі разом підемо.

Настала третя ніч, знову з’явилися гості у царські покої. Попереду старший чорт – криві роги, за ним усі інші товпляться.

– Що ти тут робиш, солдате? – питає старший чорт. – Як ти посмів моїх молодших братів бити?

– Я й тебе зараз виб’ю! – закричав солдат.

– Тихіше, тихіше! – каже старший чорт.

– Я тихіше не можу, – відповідає солдат. – Якщо хочеш, аби я заспокоївся, давай в шашки грати.

Домовились грати на три щиглі.

Солдат грає та горіхи гризе, а чортам знову дав чавунних горіхів і старому також дав. Поклав старий чорт чавунний горішок в рота, та не розгриз, тільки зуба зламав.

– Ох ти, – каже солдат, – горіха розкусити не можеш, а ще зі мною грати сів.

Грали-грали, і солдат обіграв старого чорта.

Обіграв і давай чортів лякати:

– От зараз я вам лоби порозбиваю!

Старший чорт злякався і просить:

– Бий, солдате, тихіше!

– Не можу, – відповідає солдат.

Побиті чорти підштовхують старшого:

– Проси, щоб він заставив давати щиглі свого брата.

– Солдате, не бий сам, – просить старший чорт, – застав брата щиглі давати!

Погодився солдат.

Вдарив залізний чоловік своїм залізним кулаком старшого чорта по лобі перший раз – у чорта ріг зламався; за другим щиглем – чорт на ногах не втримався, а за третім вилетів за двері і побіг без оглядки. А за ним побігла й решта чортів.

Зачинив солдат за ними двері, ліг і заснув.

Вранці приходить цар.

– Як справи, солдате?

– Нічого, спасибі.

Прийшов цар до дочки, та вже зовсім від страху опам’яталася і говорити почала.

Дав цар солдатові двадцять п’ять карбованців і каже:

– За таку твою послугу відпускаю я тебе із служби, гуляй, солдате, скільки хочеш…

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі