Жили собi чоловiк i жiнка, i була в них донечка. Та не дiйшла вона ще й лiт, як померла мати.
Прийшла якось дiвчинка до своєї хрещеної, а та їй i каже: нехай, мовляв, твiй батько зо мною одружиться.
– Я тебе дуже любитиму, щовечора буду тобi нiжки мити молоком!
От батько i взяв її за жiнку. Першого вечора вона й справдi помила своїй пасербицi нiжки молоком, а другого вже нi. На тому воно й стало.
З часом з’явилося у дiвчинки чотири сестрички. Перша мала одне око, друга – двоє, третя – троє, а четверта – четверо.
Пасербиця робила в матерi всю хатню роботу, ще й худобу пасла. Жене, бувало, пасти, то мачуха дасть їй окраєць черствого хлiба й шматочок сухого сиру та й годi. Та все одно виросла з неї така гарна дiвка, свiжа та рум’яна – куди там тим сестрам!
Мачуха спокою не мала – все хотiла довiдатись, чого це її пасербиця така гарна. От послала вона свою дочку Одноочку пасти з пасербицею худобу. Пригнали вони на луки, Одноочка й каже сестрi:
– Заплети мене!
Заплiтає дiвка сестрi коси та все примовляє стиха:
– Засни, очко, засни!
Одноочка й заснула. Тут прийшла ряба корова й дала дiвчинi з одного рога пити, а з другого – їсти.
Пригнали дiвчата ввечерi худобу, мачуха й питає в Одноочки:
– Що бачила? Але та не бачила нiчого. Другого дня мусила гнати з дiвчиною худобу Двоочка.
Пригнали на луки, Двоочка й загадує:
– Заплети мене!
Плете дiвчина їй коси, а сама все стиха:
– Засни, очко, засни, друге!
Знов прийшла ряба корова й дала дiвчинi з одного рога пити, а з другого – їсти.
Як стало смеркатись, дiвчина сказала:
– Уставай, сестричко, женiмо додому!
Вдома питається мачуха Двоочки:
– Що бачила? Але й ця не бачила нiчого. На ранок жене вже Триочка з дiвчиною корiв пасти.
Пригнали на луки, Триочка звелiла:
– Сядь, сестричко, та розчеши менi коси!
Сiла дiвка та й приказує:
– Засни, очко, засни, друге, заснiть, усi троє!
От знову прийшла ряба корова й дала дiвчинi з одного рога пити, а з другого – їсти. Надвечiр будить дiвчина сестру:
– Вставай, сестричко, час гнати додому!
Вдома питається мачуха в Триочки:
– Що бачила?
Але й Триочка нiчого не бачила. Погнала з дiвчиною пасти вже Чотириочка.
Пригнали на луки, вона й каже:
– Сiдай, сестрице, розчеши мене!
Дiвчина сiла бiля неї та стихенька:
– Засни, очко, засни, друге, заснiть, усi троє!
А за четверте й забула.
Тут прийшла ряба корова й дала дiвчинi з одного рога пити, а з другого – їсти. Троє очей мiцно спали, зате четверте не спало й усе бачило.
– Вставай, сестричко, женiмо додому! Вдома питає мати у Чотириочки:
– Що бачила? Та й розказує:
– Коли троє моїх очей заснули, прийшла ряба корова i дала сестрi з одного рога пити, а з другого – їсти.
Мачуха страх як розгнiвалася. Почала вона годувати рябу корову на зарiз. Пасербицi довелось тепер сидiти вдома, їсти їй давали черствий хлiб та сухий сир. Дуже журилася дiвчина. Щодня ходила вона до своєї рябої корови й плакала. Одного дня корова каже:
– Сьогоднi мене зарiжуть. Попроси в мачухи мої нутрощi i вичисть. Там ти знайдеш кiсточку. Закопай її в садку пiд своїм вiкном.
З кiсточки виросте липка зi скляними листочками, а пiд нею весело озиватиметься песик.
Дiвчина зробила все, як загадала їй ряба корова. На ранок дивиться – аж пiд вiкном стоїть липка зi скляними листочками та бринить-спiває. Пiд нею весело озивається песик, а коло неї з джерельця бiжить вода. Бiжить iз джерельця в криничку, а в тiй криничцi дiвчина мусила щодня прати бiлизну. Прала й прала, аж з рук у неї кров iшла.
Якось їхав повз той садок i криничку пишний пан. Побачив вiн дiвчину, й так вона йому сподобалася, що вiн захотiв узять її собi за жiнку. Та мачуха й слухати про те не хотiла. Через тиждень пан приїхав знову i знову сказав вiддати йому дiвчину. Цим разом мачуха погодилася, але наказала своїм дочкам:
– Вiзьмiть ланцюга й добре прикуйте липку!
Дiвчина перевдяглась, сiла в карету й поїхала з пишним паном. Аж тут липка зiрвалася з ланцюга й собi вскочила до карети, а песик весело задзявкав i побiг слiдком.
Через рiк у молодої панi знайшовся синок. Дiзналася про це мачуха й пiшла її одвiдати. А йдучи додому, сказала, що прийде знову. Другого дня вона справдi прийшла й привела свою дочку Двоочку.
– Чи ти здорова чи слаба, дитино? – спиталася вона в молодої панi.
– Здорова, нiвроку.
– То визирни у вiкно, поглянь, як весело грають рибки в ставку!
Молода панi вихилилася з вiкна, а люта мачуха й зiпхнула її у ставок. Вона пiрнула i випливла качкою та й стала плавати ставком. Мачуха ж загадала Двоочцi лягти в лiжко, а сама пiшла додому.
Приїхав молодий пан додому та й питає цю нiби свою дружину:
– Чого це ти так змарнiла? Може, нездужаєш?
– Ох, нездужаю,- одказує Двоочка.
Стало йому її шкода.
Опiвночi влетiла крiзь вiкно в кiмнату качка, обернулась на молоду панi i, плачучи, заходилася купати свого синка.
Скупала й сповила, поклала в колиску, поцiлувала й тяжко зажурилася:
– Моя липка не бринить, мiй песик мовчить, а мiй любий синочок ридма плаче. Двi нiченьки я ще приходитиму сюди, та й бiльше нiколи!
Промовила це смутна мати i знов полинула качкою на ставок.
На другу нiч знов прилетiла, обернулась на молоду матiр, зробила купiль i викупала свого синка. А тодi сповила й укрила, поцiлувала та й зажурилася:
– Моя липка не бринить, мiй песик мовчить, а мiй любий синочок ридма плаче. Одненьку нiчку прийду сюди, та й бiльше вже нiколи.
I знов випурхнула качкою на став. А молодий пан сидiв, сховавшись пiд завiсою, i все те бачив.
На третю нiч вона знов прилетiла, скупала синочка, сповила i гiрко заплакала, примовляючи:
– Моя липка не бринить, мiй песик мовчить, а мiй любий синочок ридма плаче! Тепер я вже нiколи сюди не вернуся!
Аж тут вискочив її чоловiк, що й цiєї ночi заховався пiд завiсою, схопив дружину, перш нiж вона обернулася на качку. Давай тодi вона його просити, та так жалiбно:
– Пусти мене, серденько, пусти, поки не пiзно!
– Не пущу! – скрикнув чоловiк.
– Як розрубаєш одним ударом меча мiй пояс,- сказала тодi дружина,- то залишуся з тобою.
Витяг молодий пан свого меча й розрубав її пояс. I враз стала перед ним молода його дружина, така гарна, як i була, й розказала йому, яке лихо заподiяла їй мачуха.
На ранок звелiв молодий пан привести мачуху й вбити її. Невдовзi вона й померла в ганьбi та неславi.
З того часу мала липка знову забринiла, песик весело задзявкав, а синок радiсно всмiхався.