Жили-були старий і стара. Вони мали одного півня та жорна. Півень розумів людську мову. А жорна — покрутиш праворуч — давали гроші, покрутиш ліворуч — давали кукурудзяне борошно для мамалиги.
Якось старий пішов за дровами в ліс і до вечора залишився там.
Того дня до старої заїхали мисливці зі своїми собаками і попросили, щоб вона нагодувала їх.
Стара підійшла до жорнів і покрутила їх ліворуч — посипалася кукурудзяна мука, покрутила праворуч — посипалися гроші, на них вона купила сиру та м’яса для гостей. Потім стара пішла до джерела за водою.
Панські мисливці бачили це все і дуже здивувалися. Коли стара пішла за водою, вони вирішили: «Навіщо старому і старій чарівні жорна. Краще буде, якщо ми заберемо їх для нашого пана, він може винагородить нас».
Взяли вони жорна і віднесли своєму панові.
Коли стара повернулася з джерела, вона помітила, що немає ні гостей, ні жорнів. Сіла вона на лавку і гірко заплакала.
Почувши плач бабусі, Півник, що сидів на паркані, закукурікав: «Чого плачеш, стара?».
Стара відповіла, що її жорна забрали панські мисливці.
— Не плач,— заспокоїв її півень,— Я поверну тобі жорна.
Сказавши це, півень полетів до панської садиби. І там, сівши навежу, став голосно кукурікати. Коли півень став докучати своїм криком, пан покликав слуг і запитав їх, чому півень так репетує.
Вони йому відповіли:
— Півень вимагає, щоб ми повернули жорна старим.
— Негайно підстреліть півня, засмажте його і подайте мені на стіл,— наказав пан.
Так і вчинили. Панські слуги підстрелили півня, засмажили, подали на стіл панові, і той з’їв його.
Але тут сталося диво: пан почув, що з його живота лунає пронизливе кукурікання півня.
— Сталося нещастя! — закричав пан.— Розріжте мій живіт і вийміть звідти півня, та так, щоб я був цілий і неушкоджений.
Слуги розрізали йому живіт. Звідти вилетів півень, схопив жорна і полетів до старого і старої. Ті, отримавши свої жорна, зажили як і раніше.
