Ізнемігся старий вовк,
Ледве що плететься,
Аж з ягнятами вівця
На полі пасеться.
Приходить він до вівці,
Став на задні п’яти, П
росить собі на обід
Одного ягняти.
А та й каже, що: «Не дам,
Не мої ягнята,
А от онде тато їх,
Попроси у тата!»
Пішов вовк до барана,
Став його благати,
Щоби йому на обід
Ягня яке дати.
А той тільки вгору гоп!
Як тріснув рогами —
Так старого й покотив
Догори ногами!
Підійнявся старий вовк,
Ледве що плететься,
Аж дивиться: із лошам
Кобила пасеться.
Підійшов він і туди,
Став на задні п’яти,
Просить собі на обід
В кобили лошати.
А та й каже, що: «Не дам!
Не моє лошатко,
А от,— каже,— на горі
Ходить його татко!»
Вовк до огира іде,
Став його благати,
Щоби йому на обід
Лоша теє дати.
А той каже йому: «Стій!
Пораджуся мами».
Обернувся, як кресне
Його копитами!
Аж на гони старигань
Полетів до лиха,
Покотився разів п’ять,
Підійнявся стиха.
Іде далі старий вовк,
Ледве що плететься,
Аж з пацятами свиня
На горі пасеться.
Іде, бідний, і туди,
Став на задні п’яти,
Просить собі на обід
Одного пацяти.
А та й каже, що: «Не дам,
Не мої пацята,
А он,— каже,— попроси,
Коли хоч, у тата».
Вовк іде до кабана,
Став його благати,
Щоби йому на обід
Поросятко дати.
А той його примостив
Задом над скалою
Та спереду як турнув
Вовка головою!
То так бідний старигань
З гори й покачався…
І лежав він та й лежав,
Далі обізвався:
«Отак,— каже,— коли хоч
Що-небудь зробити,
То до батька не ходи
Поради просити!»
1859 р.