Страх

З міста Бейруту до Дамаску їхав верхи молодий чоловік. На дорозі побачив стару жінку із зморшкуватим обличчям, у подертій одежі. Вона сиділа під пальмою і жалісно плакала: „Хто забере мене до Дамаску?”

Вершник спинився, глянув на нещасну жінку і, зворушений її нуждою, взяв її на коня.

По дорозі чоловік запитав:

— Що ти робиш? Як тебе на ім’я? Чому ти така нужденна, а твої очі палають гарячкою?

— Приятелю, — відповіла стара жінка, — я Чорна Чума.

Вершник затремтів від страху і намірився був скинути її з коня.

— Даремно, — промовила вона. Я уже й без твоєї допомоги дійду до Дамаску. Але не бійся — не зроблю тобі нічого злого. Навпаки, за твоє добре серце я готова задовольнити якесь твоє бажання

— Гаразд! — відпові вершник. — Я завезу тебе до міста, але ти не відбереш там нікому життя.

— Це неможливо, бо на те ж я й Чума, щоб людям приносити смерть. Але ти можеш визначити мені, скільком мешканцям Дамаску можу я заподіяти смерть.

— Хай і так! Не більше, як шістдесятьом!

— Шістдесятьом? Згода! Одначе, — додав вершник, — як зможу я покарати тебе, якщо не дотримаєш умови?

— Знайдеш мене увечері за великою мечеттю та й уб’єш.

— Пам’ятай же!

Прибули до міста.Вершник пішов у своїх справах.

Першого дня померло в Дамаску від чуми п’ятнадцять осіб, другого дня — тридцять, третього дня — шістдесят.
Розгніваний подорожній побіг увечері за мечеть і знайшов там стару жінку.

— То це так дотримуєш ти умови? — скрикнув він.

— Не гнівайся на мене і не роби мені жадних закидів, — відповіла жінка лагідним голосом. — Я додержала того, що обіцяла: першого дня я заподіяла смерть п’ятнадцятьом особам, другого — двадцятьом, а третього — двадцять п’ятьом.

— Але ж інші!? Померло ж разом сто п’ять осіб!

— Інші? Вони повмирали із страху!

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі