Жив-був жучок один в лісі,
Дуже він ночі любив…
Зорі далекі і місяць…
Ніч- то пора його див…
Але одна була вада
В тому ,що так любив ніч…
Все він робив не до ладу,
Темно було обабіч…
Навіть ,як зорі сіяли,
Місяць світив золотий,
Світла давали замало….
Був наш жучок геть сумний…
Що ж він тепер мав робити?
Став він те світло шукать…
Скрізь заглядати бродити,
Пробував й сонце вмовляють,
Щоб і вночі воно світла
Трошки свого віддало…
Та не вдалося впросити,
Сонечко спати пішло…
Далі пішов він шукати…
В осені фарби просить,
Ночі хотів їх віддати,
Щоб більш ясною зробить!
Осінь лише засміялась,
Фарби свої не дала…
Тихо у листі сховалась,
В поле квіткове втікла…
Світло шукав він у квітах,
В променів чемно просив,
В гості ходив він до літа,
З днем домовлявся ясним…
Але ,нажаль, усе марно…
Тихо заплакав жучок…
Ніч опустилася плавно
Сяйвом блідим від зірок….
Тихо торкнулася вітром,
Мовила раптом йому:
“Світла шукав ти у квітах,
В сонці, у листі ,чому?”
Мовив жучок тоді тихо:
“Дуже тебе я люблю,
Але одне маю лихо,
Все не до ладу роблю…
Світла у тебе замало
І не вдається знайти…”
Ніч йому тихо сказала :
“Може, це світло -це ти?”
Сильно у мить ту здивився
Й очі заплющив жучок…
Раптом він сам засвітився
Сяйвом небесних зірок!
“Що це таке?!”- здивувався
Він неймовірно собі…
“Ти ще і не здогадався?
Сяйво було у тобі!”
-Мовила ніч й полетіла
З нею летів і жучок…
Ясне маленьке світило
Зірка нічна-світлячок!