Жив колись старий багатій із своїм єдиним сином. Щодня батько давав йому гроші, і син пригощав своїх численних товаришів, а ті хвалили його. Так тривало довго. Не раз старий умовляв сина бути розважливим і припинити марнотратство.
Нарешті, старий зовсім збіднів і важко занедужав. Перед смертю він покликав сина та й сказав йому:
— Сину, я вмираю. Після моєї смерті тобі доведеться важко, ти голодуватимеш, але тобі не допоможе ніхто з товаришів, з якими ти бенкетував і марнував моє багатство. У найважчий час, коли тобі набридне жити і ти захочеш накласти на себе руки, зайди в замкнену маленьку кімнату біля твоєї спальні. Там на стельовому гаку висить дріт, на ньому і вдавись.
Сказавши це, старий помер.
Син багатія незабаром розтринькав залишки батьківського багатства і став бідувати. Одного разу він повертався додому з купленим на базарі бичачим язиком. Дорогою він зустрів своїх колишніх друзів. Побачивши, що він несе бичачий язик, вони стали знущатися з колишнього багатія. Розгубившись, він поклав його на камінь, але тут собака, що звідкись вискочив, схопив і потягнув покупку.
Син багатія повернувся додому і вирішив накласти на себе руки. У цю мить він згадав передсмертні батьківські слова. Він знайшов ключ і відімкнув двері кімнатки. Але коли він обв’язав дротом шию і повиснув, відірвався гак, на якому тримався дріт, а з отвору в стелі посипалися золоті монети — їх було багато.
Переживши передсмертний шок, юнак прийшов до тями і перестав вести колишній спосіб життя.
Якось, вийшовши на прогулянку він зустрівся зі своїми колишніми друзями. Побачивши, що він добре одягнений, вони радісно вітали його. Він запросив їх пообідати. Але коли вони прийшли, на столі була лише одна тарілка. Господар присунув її до себе і почав їсти. Гості з подивом дивилися на нього, а він їм сказав:
— Коли я був багатий і щедрий, ви переді мною підлещувалися, коли я став жебраком, ви про мене забули . Тепер, коли я знову розбагатів, ви знову полюбили мене. Ні, друзі, я прозрів, і вам тепер не товариш.
