Була змія; зайшла під великий камінь, а камінь осівся і привалив її так, що вона відти ніяким способом не могла вийти. Ішов стрілець на полювання, сів на тот камінь відпочивати і вчув, що під каменем щось говорить:
– Хто би мене відси випустив, то би велику нагороду дістав.
Він мав сокиру, пішов, утяв пільги, підважив тот камінь, а під каменем змія велика, з котрої мала робитися язя, він її випустив відти та й гадав собі, що вона справить його на які гроші, як то давно звикли, що опришки ховали. Зачав казати:
– Що ти мені за нагороду даш, що я тебе відси випустив, що ти тут не вгибла?
А вона каже:
– Я тобі таку нагороду дам, що маю тебе з’їсти!
А він каже:
– То так світ платить; кому ти не даш загинути, той тобі не дасть на світі жити. Та жди, – каже, – тут лиш ти та я; та ще є звірина, будемо її кликати, аби нам робила право.
Закликали вовка, розказали, як було; вовк сказав:
– Так світ платить; кому ти не даш загинути, той тобі не дасть на світі жити.
Кликали ведмедя, теж так сказав; кликали більш звірини, теж так казала. А закликали лиса; як прийшов лис, казав до нього стиха:
– Коби мені дав курку, я би тебе оборонив від ції язі.
А він каже:
– Я би дав і десять, аби мені порадив!
Як прийшов лис, то сказав:
– Я інакше вам право не можу робити, лиш мусите іти на місце, де її випустив.
Пішли вони на те місце. Сказав лис:
– Лізь там та й лягай, най я вижу, як ти там лежала.
Вона залізла і лягла; лис на того кивнув:
– Тручай камінь так, як був!
Той трутив камінь, змію привалив, і лисові файно вклонився і сказав:
– Прийдеш увечері за куркою.
Прийшов додому, розказав жінці, як було.
– Але треба дати лисові курку, що мене від смерті оборонив.
А жінка відмовляє:
– Я би курку не дала!
Лис прийшов та й по подвір’ї шукає, де та курка зладжена. Але скликав собі більш лисів на празник до тої курки. Тоті були на боці, а той пішов ід хаті. Уздрів чоловік лиса та й каже до жінки:
– Жінко, треба винести йому ту курку!
Вона каже:
– Як маєш свою, то винеси, а я свою не дам! Я тобі кажу, аби ти взяв рушницю та аби того лиса вбив!
Він послухав жінки, взяв рушницю, стрілив у лиса і лиса вбив! Лис як здихав, то тогді зарів та й сказав:
– Добра то є пословиця, що кому ти не даш загинути, той тобі не дасть на світі жити.
Решта лисів як учула, так набігла і того стрільця коло хати роз’їла. Через курку, що жінка не хотіла дати, то погиб і лис, і стрілець.
