TOU

Таємниця книги

Таємниця книгиУ хатині поблизу пасовиська, десь на краю світу, жив колись хлопець. Звався він Ріналдо, був зграбний і спритний. У серці хлопець плекав велику мрію: прагнув підкорити Вежу Неба. Вежа Неба здіймалася увись на неприступній скелі, що височіла над долиною.

Там зберігалася Книга Таємниці Життя. Чимало лицарів намагалися відкрити велику книгу. Хтось навіть спромігся, але ніхто не розповідав, як йому це вдалося зробити й що там побачив. Відтоді вже минуло багато часу, і ніхто не наважувався знову дістатися туди.

Ріналдо часто виходив на гору й з висоти дивився на пасовисько, куди виганяв череду свого батька. А ще він вдивлявся в неприступну вежу на блакитному горизонті.

Хлопець будував плани й обдумував свої дії. Він уже бачив, як одягнений у блискучі обладунки скаче галопом на прекрасному білому коні й здобуває книгу, а потім дарує її чарівній дамі. Та все це було нездійсненним, бо Ріналдо не мав ані коня, ані обладунків і не знав жодної дами, за винятком 80-літньої графині, що жила в селі.

Настав час, коли Ріналдо відчув силу і готовність до того, щоб здійснити свою мрію. Він обняв матір і батька, взяв міцну ясенову палицю й пішки вирушив у дорогу.

Першого дня хлопець опинився в глибині густого лісу. Кілька годин ішов вузенькою стежкою, вкритою мохом, аж раптом якийсь пронизливий і голосний писк зупинив його. Він подався в той бік, звідки лунав звук, міцно стискаючи в руках палицю. Заєць, одна лапа якого потрапила в сильце, сидів знесилений й скиглив.

Хлопець нахилився, аби звільнити його.

– Бідна тварина, – сказав він тихо, витягуючи зайця із сильця.

Лише трохи накульгуючи, заєць утік.

Ріналдо продовжив мандрівку. Цієї ночі він спав під кронами дерев, крізь які було видно зорі. Сови розповідали йому свої сумні історії. На третій день хлопець зупинився в корчмі найбільшого містечка в цілій долині.

– Куди прямуєш? – запитали його якісь молодики.

– Хочу прочитати Книгу Таємниці Життя, – гордо відповів Ріналдо.

– Воістину благородний намір, – промовили хлопці з погано прихованою іронією. – Але спочатку трохи випий з нами!

Ріналдо на мить завагався, але потім подумав, що кухоль холодного пива лише додасть йому сили й, певна річ, погодився. Він одним духом випив кухоль пива й витер уста рукавом сорочки.

– Ох! Що за спрага! Випий ще один кухоль!

Таких кухлів було ще 6. Алкоголь вдарив Ріналдові в голову: він посміхався своїм новим друзям і хихотів.

– Книга Таємниці Життя… Що за дурниці! Напевне, у ній лише самі жарти…

– Безперечно! То була дурна ідея, – погоджувались новоспечені друзі.

– Зрештою, що мені до тої книги? Повертаюся додому! – заявив Ріналдо.

Ледве тримаючись на ногах, сміючись і співаючи, він вирушив додому.

Хлопець ішов лісовою стежкою, коли раптом щось привернуло його увагу. То був заєць. Заєць, який трохи накульгував. Юнак згадав про несподівану вчорашню зустріч й про мрію, яка його привела сюди.

– О, який я був дурний! – вигукнув він і рішуче пішов назад. – Я таки прочитаю Книгу Таємниці Життя, – поклявся деревам і зайцеві, що трохи накульгував.

Цього разу пішов пагорбами, щоб обминути корчму спокус.

Упродовж наступних трьох днів хлопець мандрував долиною, потім дійшов до вежі.

Там чекала на нього перша несподіванка. У вежі не було жодних дверей, лише на самій горі виднілись два маленьких віконечка, через які могла вдертися хіба що маленька дитина.

– Що мені тепер робити? – замислився Ріналдо. Сів на великий камінь й обхопив голову руками. Спокуса повернутися додому знову зринула в його серці:

– Врешті-решт, на що я очікував?

Проте він не відмовився від своєї мрії, продовжував дивитися на вежу, відчуваючи водночас і страх, і виклик.

У цей момент трапилася друга несподіванка.

На стіні вежі почали з’являтися дивні знаки, немовби якийсь витончений орнамент. Хлопець напружив зір.

– Та це ж слова, – прошепотів він із подивом.

Сонячний промінь освітив слова, написані при основі вежі: “Коли камінь, на якому сидиш, зможе ввійти в отвір, що міститься в кінці цього напису, вежа відчиниться перед тобою!” Утішений, Ріналдо наблизився до вежі й торкнувся місця, де кінчався напис. Він знайшов маленьку нерівність і невеликий отвір.

– Це, мабуть, замок вежі. Хто б міг подумати. Тепер треба зробити ключ.

Обернувся й поглянув на камінь, на якому щойно сидів. Він уже не здавався йому таким великим. Тоді знову подивився на маленький отвір.

– Як мені припасувати камінь до цього отвору?

Хлопець не мав наміру відступати, він відчував, що вже дуже близько до мети.

Узяв інший камінь і вдарив ним зі всієї сили. Частина каменя розлетілася на шматки. Знову вдарив. І знову полетіли шматки.

Ріналдо зрозумів: тільки завдяки терпінню можна досягти того, чого шукаєш.

Він узяв шматочок каменя й почав терти його шкірою, яку знайшов у своїй торбині. Поволі камінь ставав гладеньким.

Пропрацювавши так тиждень, хлопець зробив ключ до вежі. Серце мало не вискочило йому з грудей, коли він вкладав ключа в отвір. Скреготіння, яке врешті почув, здалося йому найпрекраснішою музикою. У вежі відчинилися двері, а за ними хлопець побачив стрімкі кам’яні сходи.

Ріналдо вибіг сходами нагору й опинився у великій залі. Посередині на кам’яному п’єдесталі лежала Книга Таємниці Життя.

Ріналдо розгорнув книгу. Раптом він відчув, як сильно б’ється його серце. Майже всі сторінки книги були чистими, без жодного слова.

Лише на кількох перших сторінках було щось написано.

Ріналдо почав читати:

“У хатині поблизу пасовиська, десь на краю світу, жив колись хлопець… Там під вартою зберігали Книгу Таємниці Життя…”

– Але ж це історія про мене! – вигукнув Ріналдо. – Отже, це я сам пишу Таємницю Життя!

Усміхнувшись, хлопець поклав книгу на місце й вийшов із вежі. Насвистуючи, він вирушив додому.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі