У самому серці великого Зеленого Лісу, де сонце лагідно торкалося листя, а вітерець грав на гілках свою мелодію, жили собі четверо друзів: зайченя Стрибко, лисеня Лиско, ведмежа Грізько і їжачок Колючка. Вони були найкращими друзями і любили разом гратися на лісовій галявині.
Але одного дня сталося щось дивне. Старий ворон Каркарич, якого всі вважали наймудрішим у лісі, сповістив тривожну новину:
— Загублений Ліс прокинувся! Хтось зняв печатку з його брами, і тепер стародавні таємниці можуть вирватися назовні!
— А що таке Загублений Ліс? — запитав Лиско, настороживши вушка.
— Це місце, куди давно ніхто не заходив, — пояснив Каркарич. — Колись там жили чарівні істоти, але зникли, залишивши лише свої таємниці.
Четвірка друзів вирішила розгадати цю таємницю. Вони зібрали припаси, попрощалися з рідними та вирушили в дорогу.
Подорож до Загубленого Лісу
Шлях був нелегким. Друзі йшли через густі хащі, перестрибували струмки й обминали болотисті місця.
Першим випробуванням став Міст Туманів. Він простягався через глибокий яр, і був оповитий густим молочним туманом.
— Як ми перейдемо? — занепокоївся Колючка.
— Можливо, потрібно знайти особливий шлях? — припустив Грізько.
Лиско помітив старий напис на камені біля мосту:
“Щоб побачити шлях, заплющ очі та довірся серцю.”
— Це випробування для сміливих! — вигукнув Лиско і першим ступив на міст, заплющивши очі.
Друзі наслідували його приклад. Вони йшли, відчуваючи вітер і покладаючись один на одного. І сталося диво! Коли вони розплющили очі, опинилися на іншому боці, а міст за ними зник.
Загадка Кришталевої Галявини
Наступним випробуванням стала Кришталева Галявина. Вона виблискувала сріблястим світлом, і кожен звук відбивався тут, наче від стін палацу.
— Дивно, — промовив Стрибко. — Мої лапки роблять звук, наче я барабаню по каменю!
— Це відлуння, — сказав Грізько, постукавши лапою по землі.
Раптом галявина заговорила голосом:
— Тільки найгармонійніший звук відкриє шлях!
Друзі почали створювати різні звуки: Лиско постукав хвостом по камінцях, Грізько заричав, Стрибко пострибав, а Колючка крутнувся, дзвенячи своїми голочками. Але нічого не відбувалося.
— Може, варто зробити це разом? — запропонував Стрибко.
Друзі одночасно створили мелодію, і раптом земля під ними засвітилася, а перед ними відчинилися золоті двері, що вели в Загублений Ліс.
Таємниця Загубленого Лісу
Коли друзі увійшли, то побачили, що ліс був не зовсім покинутим. Тут жило безліч чарівних істот: маленькі духи дерев, мовчазні кам’яні велетні та сріблясті метелики, що світилися у темряві.
Посеред лісу стояв величезний дуб. Біля нього сиділа Сова-Мудраголова, останній охоронець цього місця.
— Вітаю вас, відважні мандрівники, — промовила вона. — Ви розгадали наші випробування, отже, ваше серце чисте.
— Але хто зняв печатку? — запитав Лиско.
Сова подивилася на маленького духа дерева, який винувато опустив голівку.
— Він хотів знайти друзів, — пояснила вона.
Друзі зрозуміли, що дух просто почувався самотнім.
— Не хвилюйся! — сказав Грізько. — Ми будемо твоїми друзями!
Сова усміхнулася:
— Ви довели, що справжня дружба не знає кордонів.
Ліс більше не був Загубленим. Завдяки чотирьом друзям він знову ожив, а його чарівні мешканці більше не ховалися.
Повернення додому
Друзі повернулися у рідний ліс, несучи з собою новий досвід і знання. Ворон Каркарич із захопленням слухав їхню історію, а всі лісові мешканці раділи їхній перемозі.
— Ви навчили нас, що справжня дружба — це найбільша магія! — сказав він.
З того часу всі мешканці Зеленого Лісу знали, що варто триматися разом, адже лише разом можна здолати будь-які випробування!
