Жили собі три брати. У них була одна сестра, яку вони дуже любили і замикали, щоб її ніхто не бачив. Брати були добрими мисливцями, єдиним їхнім заняттям було полювання. Дома дичини було завжди доволі. Сестру свою вони годували тільки мозком з кісток дичини.
Якось брати пішли на полювання, а мати зайшла в доччину кімнату, щоб нагодувати її. Раптом, де не взявся дракон, влетів у кімнату, схопив дочку і, як блискавка, зник разом з нею. Довго плакала мати, але сльозами вернути дочку не могла. Побивалася вона, поки не прийшли сини.
От повернулися три брати додому. Мати й каже їм:
— Діти мої, я знаю, що ви хоробрі і в цьому ні перед ким не поступитесь. Кожного з вас у житті може спіткати лихо, і от хотілося б мені знати, на що кожен з вас здатний у нещасті.
— Нема в світі такої речі, хай це буде навіть голочка, — якої б я не знайшов, аби тільки вона була на землі. Нехай вона буде за сімома замками, на дні моря, у фортеці — я її візьму так, що ніхто не помітить, хоч би я взяв її прямо з рук, — каже старший брат.
— А я можу пострілом на смерть забити якого завгодно птаха на льоту, — каже середній брат.
Молодший брат і собі сказав:
— А я спіймаю і втримаю на льоту все, що б не впало з неба, яке б воно не було важке й велике.
— Добре, тоді я розповім вам про наше лихо, — каже мати. — Я відчинила двері в кімнату вашої сестри, щоб нагодувати її, раптом улетів дракон, схопив її і поніс з собою.
Схвилювалися брати, стали в дорогу збиратися і дали слово не повертатися без сестри. Як сказали, так і зробили: пішли шукати сестру.
Скоро старший брат довідався, де їхня сестра. Далеко-далеко, в дрімучому лісі стеріг її величезний дракон. Розлігся, розпластався він так, що до сестри ні пройти, ні проїхати. Приловчився старший брат і непомітно взяв сестру.
Рушили брати з сестрою назад.
Через деякий час дракон помітив, що дівчина зникла, і полетів навздогін за братами. Швидко нагнав їх, умить вихопив дівчину і піднявся з нею високо в небо, аж під сонце. Тоді середній брат націлився з рушниці, вистрілив і вбив дракона. Як камінь, полетіла сестра вниз. Тут підскочив Молодший брат, підхопив її на льоту й спустив на землю. Веселі й задоволені, брати з сестрою повернулися додому.
А тим часом мати пошила гарний бешмет ( верхній чоловічий одяг у кавказьких народностей, напівкаптан) в нагороду тому синові, який виявив себе найбільшим героєм, рятуючи сестру.
— Діти мої, — сказала вона, — кому ж повинен належать цей бешмет?
Кожен з братів почав доводити, що бешмет треба подарувати йому.
— Я заслужив бешмет! Коли б не я, то інші два не знайшли б сестри. Якби вони випадково і взнали, де вона, то однаково, хто, крім мене, зміг би забрати її у дракона? Якби не я, сестра загинула б, — сказав старший брат.
— Правда, на землі я не міг боротися з драконом, та коли він разом з сестрою полетів високо в небо, хто вбив би без мене дракона і врятував сестру? Якби я не вбив дракона, вона напевне загинула б. Значить, бешмет повинен належати мені, — сказав середній брат.
— Ні, бешмет треба віддати мені, бо я врятував сестру від неминучої смерті, коли вона з неба падала на землю, — сказав молодший брат. — Якби я не підхопив її, вона б упала і розбилась.
Слухала-слухала мати своїх синів і подумала про себе: «Якби не старший брат, не знайти б сестри молодшим братам, а якби випадково і знайшли, то вже ніяк не змогли б відняти її у дракона. Проте, без середнього не можна було б урятувати дочку, коли полетів дракон з нею в небо, і загинула б моя дочка. А коли дочка падала з неба вниз, то якби не молодший брат, розбилася б вона насмерть».
Так думала мати і не могла вирішити, кому ж з її синів треба віддати бешмет.
Нарешті, скликала вона найрозумніших людей і попросила їх вирішити, кому з її трьох синів повинен належати бешмет.
Сіли найрозумніші люди і почали міркувати.
І сидять скликані люди — судять, міркують, сперечаються — і аж по сей день не можуть нічого вирішити.
Бачиш, яка важка це справа! І я, оповідач, прошу тебе: візьми участь у цьому і порадь суддям, кому слід віддати бешмет.
