Тюліньтюх – це тюлень. Він в країні Тюленії живе. Далеко-далеко на Півночі, де блакитні крижані гори по непривітному океану плавають, де холодна завірюха співає свою тужливу пісню, де від снігу вся земля біла-біла.
Тюліньтюх не злий. Не кусається. Нікого не ображає. Тільки дуже лінивий. Такий лінивий, що про це варто розповісти.
Пірнають його друзі у воду, рибу ловлять, а Тюліньтюх лежить на крижині і навіть не ворушиться. Відкриє пащу і чекає, щоб риба сама в неї стрибнула.
– Гей, Тюліньтюх! – Кричать тюлені. – Годі спати! Ти так всю рибу проспиш!
– Не просплю! – Відповідає Тюліньтюх. Позіхне, на другий бік повернеться і продовжує спати.
Одного разу з ним така історія сталася. Запросили Тюліньтюха на іменини. Усі гості зібралися. Тільки його нема.
— Знову проспав, мабуть… — вирішила іменинниця. Тут одне маленьке тюленя припливло і пищить:
— Крижину в океан забрало! Крижину в океан забрало! — Яку крижину? — злякалися тюлені. — Ту саму, на якій Тюліньтюх спить! Поспішили тюлені на допомогу. Але крижини і слід простиг. Ні крижини, ні Тюліньтюха. – Шкода бідолаху, – сказав старий-престарий тюлень. — Хоч він і ледар порядний, а все таки шкода його!
Але за півроку крижину знову до берега прибило. Дивляться тюлені, очам не вірять: лежить на боці Тюліньтюх і сопить як ні в чому не бувало. Навіть вусом не веде.
— Доброго дня, Тюліньтюх! З поверненням! — закричали навперебій тюлені.
Тюліньтюх тільки позіхнув і пробурчав сонно:
— Не мі… шай… ти спати…
Ось який ледар Тюліньтюх! Навіть за півроку не виспався!