Жили два горобці: Чик і Чирік.
Якось Чику прийшла посилка від бабусі. Цілий ящик пшона. Але Чик про це ні слівця не сказав своєму приятелеві. «Якщо я пшоно роздаватиму, то собі нічого не залишиться», — подумав він. Так і склював усі зернята сам. А коли ящик викидав, то кілька зернят все ж таки впало на землю. Знайшов ці зернятка Чирік, зібрав акуратно у пакетик і полетів до свого приятеля Чика.
– Привіт, Чик! Я сьогодні знайшов десять зернят пшона. Давай їх порівну поділимо і склюємо.
— Не треба… Навіщо?.. — почав відмахуватись крильцями Чик. – Ти знайшов – ти їж!
— Але ж ми з тобою друзі, — сказав Чирік. — А друзі все мають ділити навпіл. Хіба не так?
— Ти, мабуть, правий, — відповів Чик.
Йому стало дуже соромно. Адже він сам склював цілий ящик пшона і не поділився з другом, не дав йому жодного зернятка. А зараз відмовитись від подарунка приятеля — це значить образити його. Взяв Чік п’ять зернят і сказав:
— Дякую тобі, Чирік! І за зернята, і за урок… дружби!