TOU

Ведмідь і заєць Тевасі

Ось і весна прийшла.

Сонце за край землі більше не ховається, небом котиться, з місяцем у хованки не грає, тепло набирає.

Дерева сніговий одяг з себе струшують, гілки розправляють, стовбури випрямляють.

А кучугури, навпаки, з кожним днем нижче стають, присадкуватими. Ось-ось зовсім розтануть і струмками потечуть.

Прокинувся ведмідь у своєму житлі від зимової сплячки. Закрутився, став з боку на бік повертатися, та все недобре: праворуч повернеться — правий бік підмокне, ліворуч — лівий бік підмокне. Тут ще згадав він, що всю зиму нічого не їв, тільки свою лапу смоктав, та як зареве. Не витримало ведмеже житло і розсипалося.

Обтрусився ведмідь, озирнувся: сонце на небі яскраво світить, навколо струмки дзюрчать, калюжі поблискують. Біля однієї калюжі сидить заєць Тевасі, у воду заглядає, лапкою вмивається, гребінцем вуса розчісує.

Побачив це ведмідь, ще дужче в його животі забурчало. Хотів він зайця за довгі вуха схопити, щоб з’їсти. Але Тевасі хоч і малий, але кмітливий та спритний. Стриб убік, стриб у другий, за пень заскочив і кричить звідти:

— Гей, клишоногий! Чого тобі від мене треба?

— Як це чого? Хіба не бачиш, який я голодний! Всю зиму, крім власної лапи, нічого в роті не було. Хочу тебе з’їсти.

— Та як же ти мене з’їси, якщо я сильніший? – засміявся Тевасі.

— Хто? Ти сильніший? – здивувався ведмідь. — Бути не може! Аж надто ти маленький. А я во-о-н який великий!

— А ось давай перевіримо, — каже заєць. — Ходімо лісовою стежкою, подивимося, кого звірі боятимуться: тебе чи мене.

Пішли вони стежкою. Хоч Тевасі попереду, але його на снігу та за кущами не видно. А ведмідь за ним іде – молоді деревця ламає, кущі під себе підминає. Шум далеко довкола розноситься.

Почувши ведмедя, всі звірі увсебіч розбігаються.

Хтось у сніг заривається, хтось на дерево лізе. Знають: поганий цієї пори у ведмедя настрій, краще йому на дорозі не попадатися.

Тевасі дочекався, поки звірі поховалися, і каже ведмедеві:

— Бачив, як мене звірі бояться? У різні боки розбігаються. Зрозумів тепер, хто з нас сильніший. Ану, йди, поки цілий!

Злякався ведмідь. Сам бачив – Тевасі попереду йшов, звірі хто куди розбігалися. Значить, правду заєць сказав – він сильніший!

Повернувся і втік. Заліз у саму хащу, відсапується, сам із собою міркує:

— От як буває. Лише одну зиму проспиш, і лісу не впізнати. Був заєць як заєць, а тепер, виявляється, найсильнішим звіром став. Добре, я відразу схаменувся, а то чого доброго цей заєць і мене б проковтнув. Все-таки розумний я. Якщо заєць усіх сильніший, то розумнішого за мене, ведмедя, у лісі немає.

А заєць Тевасі, задоволений, що так спритно позбувся біди, повернувся на свою галявину, сів біля калюжі і знову почав вмиватися і чепуритися, весняному сонечку радіти.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі